Наталія ЖОВТЯК

 

"Немовлятка ніби всі однакові, але всіх люблю, за всіх переживаю"

Цікаво, чи на характер і майбутню долю дитинки, яка має народитися, впливає фах матері? Наталія Дмитрівна Жовтяк, старша медична сестра відділення новонароджених з палатами для інтенсивної терапії Коломийського пологового будинку, причетна до появи на світ багатьох малюків. А зараз сім’я Жовтяків чекає свого первістка, «свою лялечку». Якщо добро і увага, яку отримали інші дітки від «мами Наталі», повернеться хай навіть не сторицею, а меншою часточкою, однаково її дитятко буде здоровим і щасливим. Бо янголи-охоронці не сплять, високо літають і все бачать...

Пані Наталія навіть не сумнівалася, що народжуватиме саме в Коломийському пологовому будинку.

– Ми з чоловіком зразу вирішили, що народжуватиму тільки у себе, – так каже про заклад, де працює вже більше десяти років. – У нас красивий пологовий будинок, поробили ремонти, зараз дуже гарно, затишні палати. Дівчата в нас дуже хороші, всі дбають про жінок і про діток.

Коли кілька років тому в лікувальному закладі розпочалися ремонти приймального і відділень, сприймали це і як свою особисту справу. Бо як багато залежить, в яких умовах народжують жінки, в яких умовах з’являються на світ діточки, зрештою, в яких умовах щоденно працюють ті, хто першим бачить щасливі усмішки матерів і чує перший крик малюка.

Як прийшла Наталя Шекеряк (в дівоцтві) у відділення новонароджених Коломийського пологового будинку у 2007-му, після закінчення Івано-Франківського базового медичного коледжу, так і працює всі роки, хіба посади змінювалися.

В родині Шекеряків медиків не було: мама Наталія Дмитрівна працювала вчителькою, тато Дмитро Іванович – лісником. Та  вони не здивувалися, коли донька захотіла здобувати медичну спеціальність, вона на це була налаштована з дитинства. Здивувало інше: вирішила їхати вчитися з села П’ядики не до Коломиї, що за п’ять кілометрів і де є своє медичне училище, а до Івано-Франківська.

– Захотілося трошки дальше від дому, – напівжартома каже пані Наталія. – Побачити нове місто, відчути нові враження.

А що характером дівчина у тата, який родом з гір, з Верховини (хтось називає гуцулів впертими, а хтось наполегливими), то таки подалася до обласного центру, відкидаючи аргументи «зручніше, легше, швидше, ближче» тощо. Як вступала, то ще було Івано-Франківське базове медичне училище, а як закінчувала, ближче до випускного курсу, то вже статус змінився, «посоліднішав»: Івано-Франківський базовий медичний коледж.

Вступила на відділення «Акушерська справа» після одинадцятого класу. Здавала два екзамени – біологію і українську мову. Вчилася за контрактною формою.

– Студентство – це гарні молоді роки, – каже Наталія Дмитрівна. – У нас була дуже дружня, чудова група, а підгрупка була ще краща. Нас було вісім дівчат, кожна з іншого району: з Долини, Тернополя, Городенки, Франківська, Коломиї, Надвірни і Тлумача. Дотепер дружимо, підтримуємо зв’язок, зідзвонюємося. Зустрічалися на 10-річчя випуску. І кумами став десь хтось у когось.

І все ж роки в училищі – це насамперед навчання. Наталія Жовтяк зізнається, що були улюблені предмети і не дуже, викладачі теж мали у студентів свою градацію і популярність, не завжди, можливо, об’єктивну. Та таке розуміння необ’єктивного сприйняття надто суворих викладачів і їх впливу на фахову підготовку студентів приходить з роками. І якщо запитати про училище, то насамперед згадує викладачку акушерства і гінекології Уляну Михайлівну Думку та директора Івано-Франківського базового медичного коледжу Володимира Васильовича Стасюка. Першій вдячна за любов до спеціальності, за якою працює зараз, другого називає вимогливим, але справедливим керівником, який дбав про навчальний заклад і студентів, аби їм було вчитися затишно, зручно, цікаво.

Після закінчення у 2007 році Івано-Франківського базового медичного коледжу випускниця акушерського відділення повернулася в Коломию. Було якраз місце в пологовому будинку, влаштувалася туди палатною дитячою медичною сестрою. А у 2016 році Наталія Жовтяк стала старшою медсестрою відділення новонароджених. Серед її підлеглих є і ровесниці, і молодші за віком від неї, і старші.

– Але ми усі співпрацюємо гарно, – упереджує запитання про «управлінське керування». – У нас дружній колектив, нема суперечок, завжди все добре. Дитинку після родзалу переводять до нас у відділ, і ми вчимо маму, як прикладати дитинку до грудей, обробляти пупчик, як одягати дитинку, ходимо з лікарем на обхід. І всі наступні процедури: зважувати, щеплення робити.

Назва відділу дещо довша: «відділення новонароджених з палатами для інтенсивної терапії».

– Рідше, але бувають і складні випадки, – розповідає Наталія Дмитрівна. – Буває, що народжуються діточки хто з вродженою пневмонією, хто з асфіксією, хто ще з якимись ускладненнями. Яких можна, тих виходжуємо у нас у відділі, а складніших направляємо в область.

Якщо ж звернутися до статистики, то, за словами старшої медсестри відділення, дітки народжуються щодня, «такого дня нема, щоб не було пологів». Одного дня може бути двоє-троє пологів, другого дня – і десять.  В середньому ж п’ять-шість. Як каже, по-різному буває. Це ж стосується народження хлопчиків і дівчаток: то одних більше, то інших. Приміром, в останній місяць народилося 96 діток, то хлопчиків було на троє більше. На наступний місяць може бути навпаки. Словом, виходить майже порівну. І кожне народження малюка – то щастя для батьків і радість для медичних працівників. А хлопчик чи дівчинка – то хіба це має значення?

– Я просто дуже люблю дітей, – Наталія Дмитрівна каже про свою роботу. – Мені всі випадки одинакові, всіх люблю, за всіх переживаю. З задоволенням завжди іду на роботу.

І хоча кажуть, що новонароджені навіть на обличчя однакові, через рік-другий, як трохи підростуть – їх і не розпізнати, та це не так, коли по життю потім до них дотичний. Бо у її відділенні народжували і подруги, і знайомі.

– Тож бачу, як дітки ростуть. Кажу їм, що робила прививочки, укольчики, як вони були зовсім маленькими. А тепер вони вже більші.

В Коломийському пологовому свого часу запровадили партнерські пологи і сімейні палата. Та в умовах карантину через COVID-19 довелося від них відмовитися. Крок вимушений, але в умовах пандемії коронавірусу найважливіше – зберегти породіль та немовлят, відвести загрозу захворювання від майбутніх мам, дітей та медичних працівників. Звісно, легше жінці народжувати, коли поряд з нею може бути чоловік чи хтось з рідних. Та в умовах карантину тато змушений чекати жіночку і дитинку на вулиці, не заходячи в приміщення пологового. Сестричка виносить немовля на вулицю і там вручає татові.

У вільний час Наталія Жовтяк любить вишивати бісером картини. Виходить дуже гарний подарунок. Вишивала для батьків – і своїх, і чоловікових, для сестри і брата, для подруг і знайомих. Має чимало картин і у себе вдома. Картини та ікони, вишиті власними руками, мають гарну енергетику і теж є своєрідним оберегом.

Галина Добош.

Наша адреса

Тел/факс: (0342) 75-32-58
Відділення післядипломної освіти
Тел: (0342)528004
 

 

Для студентів

Moodle

Корисні посилання

ZNO

vfpo

Copyright © 2023 Комунальний заклад фахової передвищої освіти "Івано-Франківський медичний фаховий коледж" Івано-Франківської обласної ради/ м. Івано-Франківськ, вул. Гетьмана Мазепи 165