Світлана МІШАЛОВА

 

"Через три роки роботи в родзалі я зрозуміла, що то моє – і так вже 25 років"

З трьох сестер Тринько найстарша Світлана, тепер Світлана Михайлівна Мішалова, акушерка Рогатинської ЦРЛ, найбільше відчула, як то їздити з місця на місце, змінювати роботу, сусідів, враження, скучати за рідними і Опіллям. За чоловіком-військовим переїжджала з гарнізону в гарнізон, і через їх віддаленість довелося відмовитися від мрії вивчитися на лікаря. Зате побачила стільки різного... Десь дивувалася, десь захоплювалася і скрізь дечому вчилася. Вважає, що навіть невдачі і помилки – то наука. Першою невдачею стала спроба вступу в медінститут.

– Три екзамени здала на четвірки і четвертий вже не йшла здавати, бо зрозуміла, що не перейду ту межу, хоча і місяць навчалася на підготовчому, – розповідає пані Світлана. – То був 1981 рік, поступало дуже багато афганців. Були й інші нюанси, про які не хочеться зараз згадувати: знайомства, гроші. Приміром, я не розуміла, чому на екзаменаційному листі моя фотографія була подряпана...

Рогатинську середню школу Світлана Тринько закінчила з золотою медаллю. За рік до того здобула звання кандидата в майстри спорту з кульової стрільби з пістолета, з 5 класу займалася цим видом спорту, брала участь в спартакіадах України. Звісно, бували і перемоги, і поразки. Але коли несправедливість – тоді особливо боляче і гірко.

Словом, Світлана не вступила, і вдома вирішили, що нема чого рік марнувати. Батько повіз її з тими ж документами в Івано-Франківське медичне училище. Сподівалися, що провчиться рік і на наступний таки вступить у медичний інститут. На медсестринському відділенні вільних місць вже не було, лише на акушерському, куди дівчину й зарахували.

– По тому вихованню, що було в ті часи, акушерство для мене – це було щось таке: «фе-фе-фе», – зараз згадує зі сміхом. – Повернувшись додому, думала, як маю забрати документи, бо я не хочу того акушерства. Ми неправильно виховувалися, багато тем замовчувалося, багато що було недоступне.

Все змінила літня практика. Вона співпала з другою хвилею вступу в училище. Коли побачила, як біля вікна плачуть хлопці, які не вступили, подумала собі: «Хлопці плачуть, а мені як само у руки впало. Е ні, не відмовлятимуся».

Акушерська група – це колишні десятикласники, які вважали себе дорослими і поважними, бо старші за віком. Класною керівничкою у них була Уляна Михайлівна Думка.

– З першого практичного заняття я зразу милася на пологи, – з вдячністю згадує свою наставницю. – Не знала, що то таке, це було страшно для мене. Я бачила все лише у книжці. Теорії тоді пройшли небагато. І так кожне, кожне заняття – аж до нинішнього дня я в акушерстві.

Згадуючи навчання в медучилищі, каже, що знань дають абсолютно достатньо, «якщо вчишся і якщо того хочеш». А згодом до отого бажання вчитися додається практика. Досвід робить нас майстрами своєї справи.

Після закінчення медучилища у 1984 році Світлана Тринько з пів року попрацювала в Рогатині, вийшла заміж і стала Мішаловою. Почалися переїзди: Умань, Рязань, у 1989-1991 роках Ворошиловоград (тоді Луганськ). В Умані працювала трохи в гарнізонному ФАПі, в Рязані – в пологовому будинку. От де вже дійсно були здивування.

– В Рязані поставили мене, вагітну, працювати в післяродовий зал, – згадує. – Що мене вразило? Не повірите: цинкові тазики – шафлики, цинкові відра, багаторазові системи, які дали мені складати, а я не вмію. У мене 60 жінок після пологів, у мене 10 капань, а я не вмію скласти систему, бо нам у Франківську розказували і показували, що такі колись були, але ми вже вчилися на одноразових. Тоді найбільше вразило, наскільки ті, «за Москвою», далекі від цивілізації.

На Прикарпаття родина Мішалових повернулася у рік проголошення незалежності України. Старший син Тарас якраз став першокласником. А Світлана Михайлівна прийшла на роботу в Рогатинську ЦРЛ. Згадує, як в ті часи все було «чітко і строго», як дотримувалися наказів, законів.

Спочатку працювала старшою медсестрою, трошки підміняла, вчилася. Розповідає про перший випадок, коли самостійно приймала пологи.

– Це була класика, повторні пологи, абсолютно без проблем. Вийшло так, що не було нікого: одні пішли зі зміни, інші мали прийти на роботу. Те, що перші пологи пройшли як по маслу, зіграло велику роль: вони мене не настрашили.

Пані Світлана вдячна акушерці, яка «дозволяла працювати»: стояла за спиною, не шкодувала, щоб молода жінка навчилася. Вдячна лікарю, який довіряв їй, молодій акушерці, під своїм контролем приймати пологи, шити. Раз огляне жінку – і передає на її відповідальність.

– Дякуючи тій акушерці, яка дозволила, тому доктору, який вчив: «Світлано Михайлівно, спокійно, робіть так чи так», я стала хорошим спеціалістом, – розповідає Світлана Мішалова. – А з часом я зрозуміла, що цю роботу люблю. Років сім-вісім треба було попрацювати в загальному в лікарні, а в пологовій залі зо два-три роки, щоб зрозуміти: «то моє». То був час, поки вчилася, відчула смак роботи. І так в родзалі з 1996 року – постійно донині.

Одразу додає, що народження дитини – то злагоджена праця і колективна відповідальність усіх: лікарів, акушерок, медсестер, неонатологів. Боляче сприймає, коли чує нарікання на медиків і на медицину. Має свою думку (з огляду на досвід роботи) на те, що корисно мамі і дитинці, і що можна дозволяти, а що ні. Приміром, партнерські пологи.

– Коли я починала працювати, зовсім не дозволяли відвідувати жінок в післяпологовій залі, не показували їх, тільки дозволяли передачі, – розмірковує Світлана Михайлівна. – Я стовідсотково підтримую партнерські пологи, але до початку народження дитини. Жінка тоді не має страху, не перелякана, не скута. Хвилин 10-20, до півгодини вона звикає до нас. Коли поряд хтось є, вона відчуває підтримку, розслабляється. З другого боку, люди бачать, що ми прагнемо добра і завжди на боці мами і дитини. Це все на очах людей. Не конче мусить бути чоловік, а партнер, навіть краще, щоб це була сестра, подружка. Але не мама, бо жінка тоді перекладає все на маму: мама помиє за мене посуду, мама за мене вродить. І не відчуває відповідальності, пхенькає, плаче. Коли є чоловік – в неї є гідність, коли подружка – навіть гордість за те, що вона зараз стане мамою. Та коли виникає якась складніша ситуація, ті, хто біля жінки, розуміють, що треба вийти, бо вони лише заважатимуть. Щодо чоловіка на пологах – ну може десь там в головах стояти, але я категорично проти оглядів при чоловікові і при народженні дитяти.

Досвідчена акушерка при пологах може взяти на себе роль такого партнера. Тут чимало залежить не лише від професіоналізму фахівця, а й від його характеру. Не кричати, не буркотіти, десь співчуттям, а десь і жартом підтримати жінку. У Світлани Михайлівни якраз така вдача: весела, балакуча, щира.

Ця вдача допомагає їй і в роботі на 0,5 ставки медичною сестрою територіального центру соціального захисту населення в с. Данильче. Ніби два полюси – немовлята, яким допомагає з’явитися на цей світ, і літні люди, яких доглядає.

– Я присутня при народженні і я часто проводжаю... – каже Світлана Михайлівна про ці дві важливі в людському житті моменти, до яких дотична.

Сини Тарас і Максим медицину не вибрали. Їм ближчі і зрозуміліші фізика, техніка, комп’ютери. Вони закінчили Львівський університет і Київський авіаційний. Хіба невістка буде лікарем, зараз проходить інтернатуру, хоче бути педіатром.

А ще Світлана Мішалова дуже гарно вишиває і в’яже: костюми, плаття, дитячий одяг. З її вишивок і в’язаних речей можна робити персональну виставку, або хоча б фотоальбом-каталог. Зізнається, не один раз у церкві чи у місті погляд вихопить в’язаний берет чи шапочку: «Моя робота».

...Років десять тому, а може і більше Світлана Михайлівна під час поїздки на батьківщину тата на Тернопільщину від сусідів почула, що татова баба, її прабаба, була повитухою. То, може, не випадково так склалася її доля, не випадково вона стала акушеркою. А в тяжких випадках подумки звертається до прабаби за допомогою.

Галина Добош.

Наша адреса

Тел/факс: (0342) 75-32-58
Відділення післядипломної освіти
Тел: (0342)528004
 

 

Для студентів

Moodle

Корисні посилання

ZNO

vfpo

Copyright © 2023 Комунальний заклад фахової передвищої освіти "Івано-Франківський медичний фаховий коледж" Івано-Франківської обласної ради/ м. Івано-Франківськ, вул. Гетьмана Мазепи 165