ЦЕБРІЙ Віктор Степанович

ЦЕБРІЙ Віктор Степанович. Навчався в Івано-Франківському базовому медичному училищі у 1996-1999 рр. на фельдшерському відділенні. Трудову діяльність розпочав в біохімічній лабораторії ОКЛ. Після проходження курсів масажу працював в медичному центрі «Бадьорість» Івано-Франківського технічного університету нафти і газу. З 2001 року працював лікувальним масажистом в ЦМКЛ Івано-Франківська, у фізіотерапевтичному відділенні. З 2016 року працює в медичному центрі «Діалік».

Віктор ЦЕБРІЙ: Коли багато читаєш, шукаєш інформацію – знання і логіка пошуку відкладаються в пам’яті

Від своїх однокурсників я був старший на два-три роки. Вони – вчорашні школярі, а я уже з освітою і фахом, закінчив з червоним дипломом Івано-Франківське профтехучилище № 13 за спеціальністю «механік з обчислювальної техніки». Після того працював в Івано-Франківському базовому медичному училищі.

Техніку я завжди любив і люблю, але ще раніше, у школі, у мене була така ідея чи мрія, що я буду костоправом. І якось, як вже працював в медучилищі, прийшов момент, коли  я вирішив зробити такий ривок: цілком змінити життя. З директором медичного училища Володимиром Васильовичем Стасюком ми часто спілкувалися по роботі, легко знаходили мову. Вже не згадаю, чи поділився з ним своїми намірами, чи вийшло спонтанно, але я здав документи на фельдшерське відділення, на платне навчання і поступив. І ні разу про це не пошкодував.

Наука мені подобалася, але вона, якщо чесно, була важка. Я мало що з бібліотеки виходив, особливо з медичної, що навпроти школи № 23. Тоді ж не було комп’ютерів, інтернету (то вже зараз ми не уявляємо свого життя без того). А тоді нам давали завдання і потрібно було шукати відповідну літературу.

Також діяли різні гуртки, мені дуже подобалося на них ходити. Тоді ж директор училища заключив договір з медичною академією, щоб ми могли відвідувати анатомічний гурток в морфологічному корпусі – ми там ходили на розтин тіл, де можна було побачити будову організму. Ніхто нас не заставляв туди ходити, це була добровільна справа, але для мене, для моєї майбутньої роботи, яку я виконую вже двадцять з лишнім років, вона виявилася дуже корисна. Адже лікувальний масаж якраз тим і відрізняється, що ти дивишся патологічну карту і за цим визначаєш логіку лікувальної процедури  (чи це банальна пневмонія, чи інсульт, чи ДЦП й ін.), повинен розуміти, що з людиною відбувається, на своєму рівні фельдшера діагностувати.

В училищі анатомія мені була не те що важка, але я над нею проводив дуже багато часу. Особливо, коли вчили патологічну анатомію і фізіологію. Бо звичайна, топографічна анатомія – то береш анатомічний атлас і вивчаєш всі ті кістки, зв’язки, м’язи. Звичайно, що важко, особливо коли вивчали судини, нервові сплетіння. Але от патологічна анатомія, коли є якесь захворювання, яке впливає на тіло,  м’язи, внутрішні органи – це складніше.  Після училища я ходив на курси масажу і функціональної анатомії – практикувати, але я ніколи не шкодував, що анатомії приділялося багато часу.

Можливо, спочатку в училищі переключитися з технічної інформації, до якої я більше звик як механік, на анатомічну, на латинь, на природу, на людину мені було трошки складно. Але у нас були добрі викладачі. З анатомії це Євдокія Миколаївна Богославець, з фізіології –Олександра Олександрівна Босович. Вони були дуже вимогливі. Тоді ми на це трохи нарікали і жалілися. Але я тепер розумію, що як викладач менш вимогливий, то і студент менше навантажує себе і відповідно менше знає. Про анатомію можу сказати, що це була війна, не просто війна, а війна для мозку, штурм мозку. Тому я і сидів у бібліотеці, шукав літературу, читав.

Дуже добре пам’ятаю Романа Івановича Мальця, який викладав латинську мову, Любов Михайлівну Облогіну, Кіндрата Григоровича Лаврука, Чеславу Михайлівну Рішко та багато інших викладачів.

Пам’ятаю, як Володимир Васильович Стасюк, який викладав соціальну медицину,  любив пожартувати. От він запитував: «Скільки пар ребер у людини?» Ми всі чітко знали: «Дванадцять». А він тоді ставив питання: «А в кого більше – в жінки чи в чоловіка?». І хто релігійного складу, той починає згадувати: Адаму ребро ламали, то в чоловіка би мало бути на одно менше… На початках нас на таке можна було «купити», і дехто «куплявся».

Це дуже важливо, коли викладачі вміють і пожартувати, і поговорити зі студентами не лише про свій предмет. Бо це розвантажує. А якщо у нас були якісь непорозуміння з викладачами, то директор питався, що відбувається, окремо говорив з викладачем і зі студентами – і питання згладжувалося. Мало того, він тоді завів таку спеціальну скриньку і ми, якщо мали якісь пропозиції чи «негарні питання», завжди могли про це написати і вкинути у ту скриньку. А потім відбувалися загальні збори, і він ці записки читав. Звичайно, були і немудрі запитання, але Володимир Васильович хотів, щоб студенти не боялися сказати про те, що хвилює. У нас був випадок, що ми поскаржилися на одного викладача, боялися потім, що це вплине на наші оцінки, однак до закінчення училища нам ніхто ні разу за це не дорікнув.

Попри навчання, у студентів училища був час і на спорт, і на художню самодіяльність, і на різні захоплення. Приміром, я брав участь в КВНі, тоді це було дуже популярно, ми навіть займали призові місця. Нас організовувала викладачка екології і гігієни Ольга Григорівна Ярошевич, а наша команда називалася «МТВ» (розшифровувалася назва так: медичні талановиті вар’яти). Ми придумували питання, писали тексти. Грали у КВН декілька років, раз вийшли у фінал.

В той час були модні східні єдиноборства. Наш викладач фізкультури Михайло Васильович Ільків знав, що я трохи тренувався, і запропонував мені вести гурток карате. У підвалі бокового корпусу училища був зал, і ми там тренувалися.

Мені пощастило, бо я в училищі зустрів свою другу половинку, майбутню дружину Наталю Чав’як, з якою ми вже 24 роки разом. Після закінчення училища дружина, яка теж закінчила фельдшерське відділення, мала направлення в дитячу обласну лікарню, а зараз працює медсестрою в поліклініці № 2. А я 17 років відпрацював в ЦМКЛ лікувальним масажистом. Для такої роботи важливі знання з різних медичних предметів, які вивчав в училищі.

І я завжди вважав, що наше училище давало сильні, потужні результати. Навіть у нас в ЦМКЛ був випадок, коли у пацієнта сталася зупинка серця, то медсестричка-випускниця ІФМФК не розгубилася і не побоялася, одразу почала робити серцево-легеневу реанімацію і допомогла  врятувати  хворого. Наше Івано-Франківське училище дає потужні базові знання.

Порівнюю, як вчаться діти тепер і як вчилися ми. Тепер легше:  студенти можуть швидко знайти інформацію в інтернеті. А я як шукав якесь питання, то «мучив» в бібліотеці Ліліану Адольфівну чи Марію Михайлівну. Кажу: «Мені треба таке і таке», і ставали разом шукати. Вони мені давали декілька примірників. Коли ти читаєш з підручника одного, другого, третього – ти хмару інформації перегортаєш. І оті знання, ота логіка пошуку тобі відкладається в пам’яті. Я дуже вдячний всім викладачам, що дали нам, студентам, добрі знання, завдяки яким я знаю і люблю свою професію.

Віктор ЦЕБРІЙ, випускник Івано-Франківського базового медичного училища 1999 року.

 

Наша адреса

Тел/факс: (0342) 75-32-58
Відділення післядипломної освіти
Тел: (0342)528004
 

 

Для студентів

Moodle

Корисні посилання

ZNO

vfpo

Copyright © 2021 Комунальний заклад фахової передвищої освіти "Івано-Франківський медичний фаховий коледж" Івано-Франківської обласної ради