Новини

30 постатей випускників...Емілія ЯНІЦЬКА

Свою біографію Емілія Володимирівна Яніцька, медсестра палатна неврологічного відділення Тлумацької ЦРЛ, не вважає чимось особливою. Про себе розповідає небагатослівно, але з нотками гумору. Мовляв, звичайна-звичайнісінька.

Народилася у Тлумачі, після школи вступила в Івано-Франківське медичне училище, на відділення «Сестринська справа». Закінчила у 1983 році з червоним дипломом. Повернулася у рідне містечко. Два роки відпрацювала в терапії Тлумацької ЦРЛ, і вже 35 років – в неврології. Не начальницею, а черговою, палатною медсестрою.

– Відколи закінчила училище і до сьогоднішнього дня чергую – і по всьому, – каже коротко. – І нічні чергування, і святкові – все, що хочете. Така робота.

Ця робота їй подобається. І вона для такої справи підходить, бо звикла все робити сумлінно і відповідально.

– Бухгалтерія – не моє, педагогіка – теж не моє, – так Емілія Володимирівна пояснює вибір медичного фаху. – А медицина – це моє

В родині Яніцьких вона стала першим медиком. Батьки у вибір доньки не втручалися. Сказали коротко: «Хочеш – та й прошу дуже».

Коли вступала в Івано-Франківське медичне училище, здавала два екзамени – математику і українську мову. А потім математику викладав Дмитро Гнатович Циганков. Одразу додає, що сама вона не співала, але тоді у Дмитра Гнатовича був свій колектив, з яким він як керівник художньої самодіяльності виступав на концертах. Співала в тому колективі і її однокурсниця Ніна Бакай, яка зараз працює у травмпункті Івано-Франківської міської лікарні № 1. Кілька років тому у Рівному чи у Києві проводився конкурс серед співочих медиків «Ліра Гіппократа» (а, може, то були два конкурси, у різні роки), і там Ніна представляла Прикарпаття. Тішиться пані Міля успіхами своєї однокурсниці і наче сама відчуває себе причетною до них.

Шкодує, що за 35 років після випуску не зустрічалися своєю групою. Хоча між собою намагаються одна одну з поля зору не втрачати. От Надя Татарин працює в онкодиспансері, Люба Процак-Тачинська – в інфекційній лікарні. Закінчили і розійшлися, хіба від випадку до випадку хтось десь з кимось зустрінеться. Або десь щось почують чи прочитають – як про Ніну.

В медучилищі Емілія Яніцька, зізнається, по мірі можливості любила всі предмети. Якщо навіть не любила, та вчила, бо розуміла, що треба знати все. Хоча одразу додає: «мова, література – не моє». Класною керівничкою була Віра Андріївна Касьянова, яка викладала догляд за хворими і терапію.

Про студентський побут теж каже коротко:

– Мені допомагали батьки, як усім студентам. Але щоб великі проблеми, то не було.

Зрештою, ніколи себе Міля не вважала панською дитиною, не мала особливих забаганок, не боялася праці.

Згодом це підтвердили роки роботи. Коли тільки-но після закінчення училища прийшла в лікарню, на початках, як зізнається, найскладніше було справитися з усім. Дівчата, які працювали у відділі, були не набагато старші, тож вона, тоді молоденька медсестричка, старалася не відстати від них.

Тепер з власного досвіду розпізнає, коли новенькі дівчата, які приходять у їхній відділ, хочуть працювати, у все вникають – такі у них залишаться, а для яких робота в стаціонарі видається важкою і вони себе в ній зовсім не бачать – такі не затримаються. Приміром, кілька років тому прийшла медсестричка з ФАПу: і сама старалася, і де треба – довчили, тепер гарно працює.

– Головне: вона цього хотіла, – наче підсумовує пані Емілія. –  Не всі цієї важкої роботи хочуть, дехто, як кажуть, від неї далекий.

Тим більше, що неврологія – важкий відділ. Але про це каже з гумором:

– Заліз червак у хрін і думає, що там найкраще, – після сміху додає уже серйозно. – Буває всіляко: коли тихо, коли густо, коли пусто. Ну, пусто нема ніколи. Але коли менше, коли більше роботи – є всіляко.

У відділенні 20 ліжок. Бувало, що цих місць не вистачало для хворих.

– Щоб був день, коли у нас нема інсультних хворих – такого я не пригадую, – розповідає Емілія Яніцька. – Як я прийшла в неврологію, то був один інсульт на місяць, ну два, а тепер у нас первинних п’ять-шість-чотири. Але щоб без жодного – не було. За 35 років, що я тут працюю, кількість таких хворих зросла в рази.

Робота палатної сестри – це чергування. А ситуації бувають різні, і це зрозуміло. Тоді медичним працівникам – і лікарям, і медсестрам важливо не розгубитися, не впадати у відчай, а знаходити вихід з тих ситуацій, працювати в команді. Одна справа – велика лікарня в обласному центрі, інша – районна, ще й у невеликому Тлумачі.

Невропатологи в такій лікарні, як їхня, чергують дуже рідко. Є черговий терапевт по лікарні, а невропатологи хіба останнім часом почали чергувати. А так у відділенні вночі медсестри були постійно самі. Всяке бувало, іноді і їхні, медсестричок, знання і поради були важливими.

– Якщо мудрий доктор, то питає: «Дівчата, що робите в такій ситуації?», –  каже Емілія Володимирівна. –  А як «дуже мудрий» – то вже гірше... Ти йому кажеш одно, а він далекий від усього.

Емілія Яніцька розповідає без наміру когось образити чи звинувачувати. Знову ж таки, мудрий це зрозуміє, а «дуже мудрий» і не сприйме на свій рахунок. Але в медицині все про все знати нереально. Важливо вміти слухати і чути, радитися. А після стількох років праці і медсестри можуть дати добру пораду.

На запитання, що вміє робити, чим захоплюється, жінка відповідає так:

– Життя примушує вміти все – і готувати, і вишивати, і в’язати – і все, що треба.

Вона більше любить випікати, а от варити – то вже «за мус». Про традиційні жіночі захоплення – вишивання, в’язання каже, що часу на все не вистачає.

– Як усе спокійно, вечорами на чергуванні навіть можу трошки вишивати, як є можливість, – та одразу додає. – Такого давно вже не було. Бо такий рух останнім часом (має на увазі зростання кількості хворих)... Або так набігаєшся за цілий день, що вже й не хочеться нічого.

Коли чує від людей, що треба мати дар, аби добре робити уколи, не завжди з цим погоджується.

– Я не знаю, що треба мати – дар, не дар, але все приходить з практикою. І знання, і досвід. І ставитися до своєї роботи потрібно сумлінно.

А от дар любити людей, бути милосердним, чуйним – таки ці якості медичним працівникам потрібні.

– Бо в лікарню, яка б вона не була і де б вона не була, людина не від добра йде, – каже Емілія Володимирівна Яніцька. – Вона йде з проблемами: її болить, їй зле – і їй потрібно помогти.

Галина Добош.

30 постатей випускників...

Наша адреса

  76026 м.Івано-Франківськ,
    вул. Гетьмана Мазепи №165

  Приймальна комісія: +380689012313
 Тел/факс: (0342) 75-32-58
 Email: ifbmc@mc.if.ua

Для студентів

Moodle

Корисні посилання

ZNO

vfpo

Copyright © 2021 Комунальний заклад фахової передвищої освіти "Івано-Франківський медичний фаховий коледж" Івано-Франківської обласної ради

Пошук