БАЖАЛЮК Валентина Михайлівна. Навчалася в Івано-Франківському базовому медичному училищі у 1976-1979 рр. за спеціальністю «Акушерська справа». Працювала медсестрою хірургічного відділення в дільничній лікарні в Одеській області, а згодом на прийомі з терапевтом та стоматологом. До вступу в Одеський медичний інститут у 1984 році півтора року обіймала посаду інструктора з санітарної освіти в міській СЕС. У 1992 році закінчила Івано-Франківський державний медичний інститут. Працювала три роки терапевтом у Підлузькій лікарській амбулаторії та одинадцять років – лікарем-рентгенологом в медичних закладах Івано-Франківська. З 2002 року – викладачка патоморфології і патофізіології ІФМФК.

Валентина БАЖАЛЮК: Допомагали долати бар’єр страху перед складною наукою

Перечитала спогади Наталії Степанівни Ружило і Галини Іванівни Вариводи у книзі Галини Добош «Праця як молитва». Знаю цих неординарних, високопрофесійних жінок за спільною працею в Івано-Франківському базовому медичному коледжі, де мені пощастило працювати поряд з ними викладачем на циклі «Сестринська справа». А ще мені пощастило, що зараз працюю саме у навчальному закладі, який колись закінчувала.

Мешкаю в Івано-Франківську з 11 років. Навчалася у школі № 13 з 5-го по 8-ий клас, а у випускних класах – у школі № 2 (тепер природничий ліцей). Готувалась до вступу в технічний вуз, але турбували проблеми зі здоров’ям. У підлітковому віці захворіла на хронічне дерматологічне захворювання – псоріаз. Лікувалася в стаціонарі, амбулаторно, з використанням традиційних методів та нетрадиційних, але ремісії були короткочасними. Зневірилась і пішла працювати на промислові підприємства. Двічі пробувала свої сили на вступних іспитах в інститут нафти і газу, але не поталанило. В медичному училищі ще продовжувався набір документів і екзамени такі ж (хімія, українська мова) потрібно було здавати. Тому я спробувала і завдяки трудовому стажу вступила в Івано-Франківське базове медичне училище в 1976 році.

Навчалась в акушерській групі. Таких дорослих у нашій групі було п’ять студенток. Пощастило з класною керівничкою – Чеславою Михайлівною Рішко: зовні приваблива, комунікабельна, авторитетна серед колег, небайдужа до вихованців, чудова мати і дружина.

І в середній школі, і в училищі я навчалась переважно на добре і відмінно. Моя позиція в очах одногрупниць та класної керівнички зміцнилась після туристичного походу в село Микуличин. Крім нас в похід пішли студенти спеціальності «Лікувальна справа». Керував цим дійством Михайло Васильович Ільків, викладач фізкультури. Ми самі готували на відкритому повітрі рибну юшку, кашу з тушонкою, а ввечері співали пісні під гітару. Тут мені згодились мої навички, отримані в альпіністській секції. Тоді і змінили до мене своє ставлення дівчата-одногрупниці і наша класна, як ми називали Чеславу Михайлівну.

А коли з’явилася вакансія голови студентського профкому, саме Чеслава Михайлівна порекомендувала мене. У той час профспілкою викладачів керувала Марія Василівна Мудрак, гуманна, досвідчена, справжня наставниця.

Найважчою з медичних дисциплін вважається фармакологія. Катерина Юріївна Якубів викладала фармакологію в нашій групі. Її доброзичливість, справедливість, компетентність допомагали нам здолати непростий бар’єр страху перед складною наукою.

Для мене особисто улюбленим предметом була дерматологія, якої нас навчав директор медичного училища Григорій Григорович Гавриш. Після закінчення інституту він розпочав свою трудову діяльність на Косівщині, звідки був родом. Чимало прикладів з тієї практики Григорій Григорович приводив на заняттях. Знаючи мою дерматологічну ситуацію, рекомендував звернутись у Варшавський медичний інститут, конкретно називав прізвище авторитетного професора.

Такої залюбленої у свою професію людини, як викладачка анатомії Євдокія Миколаївна Богославець, я не зустрічала ні за роки навчання в училищі, ні в інституті. Студентам подобалась і анатомія, яку вона викладала, і діти поважали Євдокію Миколаївну за професіоналізм та об’єктивність.

У 2002 році, коли я в якості сумісника прийшла працювати в медичний коледж, я зустріла моїх вчителів: Чеславу Михайлівну Рішко, Катерину Юріївну Якубів, Романа Миколайовича Мукосія, Михайла Васильовича Ільківа, Світлану Григорівну Мартиненко, Марію Василівну Мудрак, Євдокію Миколаївну Богославець, Лідію Миколаївну Грищенко, Світлану Володимирівну Баран, Орисю Софронівну Чопик (якби не пандемія коронавірусу і не перенесена вірусна інфекція, ця надзвичайно енергійна, талановита і щира людина, викладачка педіатрії з 47-річним стажем роботи могла б працювати і зараз).

Всі ці вчителі були для мене підтримкою, опорою в період становлення як викладача. Частина з них вже закінчила свій життєвий шлях.

Та до повернення, уже викладачкою, у Alma mater, було понад 20 років. Моя трудова діяльність медичним працівником середньої ланки після закінчення медучилища розпочалася в дільничній лікарні на Одещині, де я народилася: спочатку медсестра хірургічного відділення, згодом на прийомі з терапевтом та стоматологом. До вступу в медичний інститут я півтора року обіймала посаду інструктора з санітарної освіти в міській СЕС.

У віці 28 років вступила в медичний інститут в Одесі. При підготовці до занять з анатомії дуже допомагали знання, отримані в медичному училищі. І результатом стала «четвірка» на іспиті з анатомії, який я здавала ректору інституту, анатому. А на гістології перевершила саму себе – отримала «п’ятірку». Виконувала також громадське доручення – протягом двох років була профоргом курсу.

У 1986 році перевелася в Івано-Франківський державний медичний інститут. У зв’язку з народженням дитини взяла академвідпустку. Повернулася в нову групу, де стала профоргом. Після закінчення навчання чотири роки працювала дільничним терапевтом в сільській місцевості за контрактом. А згодом лікарем-рентгенологом в рентгенкабінетах обласного центру: міська поліклініка № 1, міський пологовий будинок, стоматологічна поліклініка медуніверситету. Фундамент для навчання в медінститутах та праці лікарем був закладений саме в медичному училищі.

У 2019 році минуло 40 років, як наша акушерська група закінчила медичне училище. Ми тричі зустрічались після закінчення: через 3, 5 і 10 років. Всі наші зустрічі проходили з участю класної керівнички. Чеслава Михайлівна наполягала на черговій зустрічі, коли я почала працювати в медичному коледжі. За її життя ми не встигли це зробити. Нас не так багато залишилося в місті і Україні. Дві наші випускниці живуть за океаном, частина працюють в Європі. Економічна нестабільність, а тепер ще й пандемія коронавірусу відтерміновують нашу наступну зустріч. Сподіваюсь, вона відбудеться...

Валентина Бажалюк, випускниця Івано-Франківського базового медичного училища 1979 року.

85 розповідей випускників коледжу