Новини

Розповідь №44 із проєкту «85 розповідей випускників коледжу»

НІКІТЕНКО (Ярушевська) Віра Іванівна. Навчалася в Івано-Франківському базовому медичному училищі у 1981-1985 рр. на фельдшерському відділенні. Після закінчення за направленням працювала фельдшером в Рогатинському СПТУ № 35. Одночасно мала можливість підміняти на швидкій допомозі в літній період нічні зміни. З об’єднанням у 1998 р. СПТУ і Рогатинського ветеринарного технікуму в Рогатинський коледж-агрофірму (тепер Рогатинський аграрний фаховий коледж) працює завідувачкою медичного пункту коледжу. Окрім того, веде заняття зі студентами з першої медичної допомоги.

Віра НІКІТЕНКО: В медицині не можна бути невимогливим

 

В дитинстві я думала про дві професії – вчителя і медика. Навіть пробувала вступати після 8-го класу в Чортківське педучилище, на музичне відділення. А життя склалося так, що сьогодні поєдную педагогіку і медицину – працюю фельдшером в медпункті Рогатинського аграрного фахового коледжу (тоді я медик) і маю години першої медичної допомоги (тоді я вчитель). Отак поєднала дві професії.

При виборі майбутнього медичного фаху я прислухалася, в першу чергу, до думки своєї мами. У мене тоді дідо був хворий, ми шукали різні методи його лікування, бо були проблеми з печінкою і потрібна була медична допомога. Мама мені говорила, що добре би мати свого доктора вдома. А фельдшер – то така спеціальність, що можна було працювати на селі. Це можливість бути між медсестрою і лікарем.

«Ти на селі сама будеш надавати людям допомогу, – говорила мені мама. – Ти мусиш довіритися людям, щоб вони тобі вірили». І я, як ще була малою, розуміла, що добре би було, аби люди мені довіряли, хотілося мати відношення таке людське.

Я родом з Тернопільщини, але для нас краще сполучення було з Івано-Франківськом. Тоді якраз у нас з родини хлопець поступив на фельдшерське відділення у Франківське медичне училище. Запропонували і мені, чи я не хочу спробувати. До того вже була спроба вступу в педучилище після 8-го класу, я пройшла співбесіду, музичне випробування, але треба було здавати екзамени – я побоялася. Повернулася у школу в 9-й клас, а після закінчення віднесла документи в медичне училище. За рік думки трошки змінилися, я була більш свідома.

Оскільки закінчила 8-й клас з відзнакою, то в Івано-Франківське медичне училище вступила за співбесідою. Бажаючих було багато, тато тримав мені «чергу», щоб не пройшли інші. Якраз на мені відділили: ці – по співбесіді, а решта йдуть на екзамен. Мені пощастило.

Коли почалося навчання, я не можу сказати, що для мене було щось складно. Адже 9-й клас я пройшла у школі, і на першому курсі з загальноосвітніх предметів мені довелося не вчити щось нове, а просто повторювати те, що вже знала.

Як тільки прийшли на перший курс, першим, з ким стикнулися, був класний керівник, викладач латинської мови Роман Іванович Малець. Це дуже порядний, виважений, педантичний чоловік. Він завжди звертався до студентів на «ви». Ніколи не дозволяв собі когось образити чи підвищити голос. І це мені дуже сподобалося: от як, ми такі малі, а він до нас звертається на «ви». Мало хто тоді так звертався до дітей. Я завжди такими відкритими очима на нього дивилася, старалася добре латинь вивчити, щоб не виглядати перед ним якось не так, хотіла в довіру його ввійти. Подобалася мені і пунктуальність Романа Івановича, його відданість своїй справі. Він не відмежовувався від студентів як викладач, був доступним, з ним завжди можна було поговорити на рівні. Ми не боялися підійти до нього, щоб він нам допоміг чи порадив.

Сьогодні згадую ті часи і думаю, що мені пощастило зустріти таку людину. Саме Романа Івановича ставлю на перше місце у спогадах про училище. На всіх зустрічах, які згодом ми мали що п’ять років, він завжди був з нами і дуже був радий з того. До цього часу спілкуємося телефоном.

Дуже мені посприяло влитися одразу в студентське життя і те, що на першому курсі мене відібрали в художню самодіяльність. Я завжди любила співати, тому і пробувала вступати в музпед. І до цього часу беру участь в художній самодіяльності коледжу, де працюю.

Знову ж мені пощастило, бо в медичному училищі тоді працював Дмитро Гнатович Циганков, відомий композитор, знана людина. Він відбирав студентів для самодіяльності і взяв мене у свою команду. Тож в медучилищі співала в ансамблі, я і Ніна Бакай були і солістками. З Дмитром Гнатовичем ми їздили на різні концерти, виступали в драмтеатрі, в Коломиї. Але це не означало, що ми могли щось не вивчити, оправдовуючись концертом чи поїздкою. Були на концерті, потішилися, а ввечері – за науку, бо на завтра треба було вивчитися. Вважаю, що спів чи спорт не лише не заважають навчанню, а, навпаки, допомагають, бо це розвантаження.

І ще скажу, що коли ти не лише вчишся, а й береш участь в художній самодіяльності чи спортивних змаганнях – ти зовсім по-іншому себе відчуваєш, розумієш, що можеш щось зробити для свого навчального закладу. Тебе помічають, відмічають, навіть сам себе оцінюєш по-іншому.

Для мене Дмитро Гнатович Циганков – друга людина, якій хочу віддати належне у своїх спогадах про училище. Він теж навчив нас жити: в нашій групі викладав етику і естетику – це теж не останній предмет. Бо вміти естетично вбратися, знати, як стіл накрити, вміти спілкуватися – це дуже важливо, і нас цього вчив Дмитро Гнатович Циганков. Ми теж довго підтримували стосунки. Якось була на цвинтарі у Франківську і думаю: так хочу знайти могилу Дмитра Гнатовича. І я вийшла на неї, наче мною хтось керував. Помолилася, подякувала Богу за таку зустріч зі своїм вчителем.

Хочу також згадати своїх викладачів клінічних предметів, які подобалися мені своїм донесенням теми, коли було настільки конкретно, зрозуміло, що і не треба пояснень. Наприклад, Григорій Григорович Гавриш, який був директором училища і викладав шкірні, венеричні захворювання. Він смакував ними, як розказував матеріал. І це настільки добре у нього виходило, що і не дуже треба було вчити, бо вже запам’ятав, просто треба було повторити, а не заучувати, зубрити.

Хірургію вела Ірина Всеволодівна Свйонтек. Вона матеріал подавала конкретно: перше, друге, третє – який суглоб зафіксувати, де зав’язати, де намотати, звідки-куди яка пов’язка вниз-вверх.

Терапію вела Маргарита Михайлівна Супатович. Хоча мені терапія не настільки вдавалася (якщо з хірургії у мене було «5», то з терапії нижча оцінка), але це була людина своєї справи, вміла доносити матеріал. Водночас була дуже вимоглива.

Багато викладачів були вимогливими. І я вважаю, що в медицині не можна бути невимогливим. Це я тепер добре розумію. Якщо викладачі невимогливі, то ми не знали б того предмету і які б з нас були медики. А ще мені подобалося, що наші викладачі не читали нам з конспекту, а все говорили своїми словами.

Ми з задоволенням ходили на практичні заняття в терапію, хірургію, інфекційні відділи, дитячі. Я не можу сказати, що було важко. Треба вчитися, щоб потім легше було досягти успіху у своїй роботі. В житті з часом розумієш, що ти вчилася і не дурно вчилася. Ти згадуєш саме тих людей, які тебе навчили. Їхню науку використовуєш у нинішньому своєму житті.

Коли я прийшла на роботу в Рогатинське СПТУ № 35, а потім в аграрний коледж, то оте звертання до студентів на «ви» стало моєю звичкою. Діти сміялися: «А що ви мені викаєте? Я малий проти вас». А я казала, що це знак поваги, який я перейняла від свого вчителя. Тим більше, що зараз я працюю зі студентами не лише як медик, але і як педагог. Маю в аграрному коледжі години з першої медичної допомоги. Хоча не було у програмі, я вчила студентів робити ін’єкції. Казала: «Вам це в житті згодиться». Робила це поза парами, для тих, хто хотів. Я навіть дозволяла, щоб діти на мені вчилися колоти в руку ін’єкційну воду, чи накласти шину, чи зробити пов’язку. Це повинен вміти кожен, навіть без спеціальної медичної підготовки.

Віра НІКІТЕНКО, випускниця Івано-Франківського медичного училища 1985 року.

 85 розповідей випускників коледжу

Наша адреса

Тел/факс: (0342) 75-32-58
Відділення післядипломної освіти
Тел: (0342)528004
 

 

Для студентів

Moodle

Корисні посилання

ZNO

vfpo

Copyright © 2022 Комунальний заклад фахової передвищої освіти "Івано-Франківський медичний фаховий коледж" Івано-Франківської обласної ради/ м. Івано-Франківськ, вул. Гетьмана Мазепи 165