Чи знаєш ти , світе,
Як сиво ридає полин?
Як тяжко, як тужно
Моєму народу болить?
Б.Олійник
Як сиво ридає полин?
Як тяжко, як тужно
Моєму народу болить?
Б.Олійник
26 квітня 2019 року виповнюється 33 роки з дня аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Цю дату оголошено Міжнародним днем пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф в Україні та Білорусії. Серед усіх трагедій, які пережило людство, Чорнобильська катастрофа не має аналогів за масштабами забруднення екологічної сфери, негативного впливу на здоров’я та психіку людей, їх соціальні, економічні і побутові умови життя.
Чорнобиль – не лише велика трагедія, а й символ безмежної мужності багатьох тисяч наших земляків. Чорнобильська катастрофа завдяки самопожертві ліквідаторів аварії стала символом жертовності в ім’я Батьківщини, в ім’я мільйонів людей та прийдешніх поколінь. Ризикуючи своїм життям та здоров’ям, вони виконали свій обов’язок і захистили людство від згубного впливу і подальшого розповсюдження радіації.
Викладач Івано-Франківського базового медичного коледжу Кузнєцов П.М.(ліквідатор I категорії з 1.11. 1986 року по 14. 04. 1987 року) розповів студентам про уроки героїзму і відваги людей різних професій, що стали на захист від некерованого атому і ніхто не думав про себе, розуміли, що це вкрай необхідно, і якщо не я, то хто ж. Це було випробування на мужність, щохвилини, на кожному кроці. Ризик наслідків страшної аварії ХХ століття став нормою життя ліквідаторів. Вони працювали у районі Прип’яті і Чорнобиля у складі інженерного полку по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, виконували різні роботи зі знезараження місцевості, займалися захороненням високорадіактивних відходів, як були розкидані на території другого та третього блоків. Було моторошно від побачених безлюдних вулиць, спорожнілих осель, доводилось минати загорожі з колючих дротів, які позначали радіаційну зону. Кожен, хто там працював, обов’язково мав дозиметр і накопичувач. Щодня у вечері перевіряли показники і, якщо рівень радіації перевищував норму (20 рентген), той покидав зону.
Чорнобиль – не лише велика трагедія, а й символ безмежної мужності багатьох тисяч наших земляків. Чорнобильська катастрофа завдяки самопожертві ліквідаторів аварії стала символом жертовності в ім’я Батьківщини, в ім’я мільйонів людей та прийдешніх поколінь. Ризикуючи своїм життям та здоров’ям, вони виконали свій обов’язок і захистили людство від згубного впливу і подальшого розповсюдження радіації.
Викладач Івано-Франківського базового медичного коледжу Кузнєцов П.М.(ліквідатор I категорії з 1.11. 1986 року по 14. 04. 1987 року) розповів студентам про уроки героїзму і відваги людей різних професій, що стали на захист від некерованого атому і ніхто не думав про себе, розуміли, що це вкрай необхідно, і якщо не я, то хто ж. Це було випробування на мужність, щохвилини, на кожному кроці. Ризик наслідків страшної аварії ХХ століття став нормою життя ліквідаторів. Вони працювали у районі Прип’яті і Чорнобиля у складі інженерного полку по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, виконували різні роботи зі знезараження місцевості, займалися захороненням високорадіактивних відходів, як були розкидані на території другого та третього блоків. Було моторошно від побачених безлюдних вулиць, спорожнілих осель, доводилось минати загорожі з колючих дротів, які позначали радіаційну зону. Кожен, хто там працював, обов’язково мав дозиметр і накопичувач. Щодня у вечері перевіряли показники і, якщо рівень радіації перевищував норму (20 рентген), той покидав зону.
Зустріч схвилювала молодь, яка слухала викладача, затамувавши подих.
Згадали також, що в перших рядах рятівників були й медики, які підтримували й допомагали тим, хто віддавав своє здоров’я на ліквідацію наслідків аварії. Тому досить важливо студентам медичного коледжу вже зараз усвідомити глибоку відповідальність перед державою, людьми, перед обраною професією і в майбутньому, за першим покликанням серця, бути готовим прийти на допомогу. Це був урок пам’яті. мужності, героїзму, відваги, милосердя та професійної честі.
