Правду кажуть: людське життя – як цікава книга, в якій чого лиш немає. Може не у всіх, але у Галини Богданівни Джички точно не бракує несподіваних поворотів, змін, постійного навчання. Школу закінчила з срібною медаллю, Івано-Франківське базове медичне училище – з червоним дипломом. Мріяла стати лікарем, але має вищу економічну освіту. Працювала у різних фірмах, але потім повернулася в медицину, вивчилася на масажиста. Здобула славу «масажиста від Бога», але і зараз постійно працює над саморозвитком – їздить на курси і навчання за кордон.
...В дев’ятому класі Галя Шеремет (в дівоцтві) знала, що буде медиком, хоча в родині ні лікарів, ні медсестер не було. І цілеспрямовано готувалася до вступу в медичне училище – два роки їздила до репетиторів, займалася біологією і українською мовою.
– Це завжди було моє бажання – працювати в медицині, – каже Галина Богданівна. – Це моє. Я люблю людей, люблю допомагати людям.
Вступила на відділення «Лікувальна справа». Вдячна училищу за дисципліну, за порядок, за знання, за ту атмосферу, в якій «хотілося вчитися». Плюс гарне технічне забезпечення, комп’ютери, хороші навчальні місця.
Її улюбленими предметами були акушерство і гінекологія, неврологія, психіатрія. Чеслава Михайлівна Рішко настільки прищепила любов до свого предмету, що Галя студенткою щосуботи ходила в роддом спостерігати за пологами. У Катерини Юріївни Якубовської писала наукову роботу «Арт-терапія як частина реабілітаційного процесу». Ходила в обласну психо-неврологічну лікарню № 3 (на Чукалівці) і працювала там з дітками. Переконалася, як арт-терапія впливає на позитивний розвиток дітей.
Правду кажуть: в житті немає нічого випадкового. Через багато років Галина Джичка почала працювати з дітьми з вадами розумового розвитку.
Але це було пізніше. У лютому 2005 року закінчила Івано-Франківське базове медичне училище (за кілька місяців до того, як навчальний заклад змінив статус – став коледжем). Не було можливості, як мріялось, продовжити навчання в медакадемії. І вийшло так, що медицину на певний час полишила.
Ще коли вчилася в медучилищі, Галя під час канікул пішла працювати, потім поєднувала навчання з роботою. Тоді її день був таким: зранку училище, після обіду їхала на фірму («треба було заробляти»), а ввечері ходила в інститут, бо вступила на заочний на менеджмент. Закінчила Тернопільський національний економічний університет – чотири роки вчилася в Івано-Франківську, а п’ятий рік, магістратуру закінчила в Тернополі.
Так склалося, що працювала в різних сферах – в агенції з нерухомості, начальником відділу кадрів на заводі, в страховій компанії. Але оте покликання до медицини наче підспудно в ній жило. І через кілька років таки повернулася в медицину. Під час декрету зрозуміла, що готова змінити своє життя. І зробила це у 2011 році.
– В якийсь момент я зрозуміла, що робота повинна приносити задоволення, – пояснює своє рішення Галина Богданівна. – В житті потрібно робити те, що ти любиш. Ми не можемо лиш заробляти гроші і робити те, що не подобається. Успіху можна досягнути тільки тоді, коли робота приносить задоволення.
Закінчила курси масажу і вирішила спробувати себе в цьому. Ця мрія була у неї давня. Відтоді працює масажистом. Спочатку здавалося, що шансів утвердитися в такій роботі нема. Але змогла проявити себе, здобути добру славу серед клієнтів. Спочатку знайшла одну роботу, потім другу. Зараз слава про її золоті руки шириться ніби сама по собі, вже шукають її.
А ще почала їздити за кордон на навчання, щоб освоювати нові методики. Дуже згодилося вільне володіння німецькою мовою (схильність до мов проявилася ще зі школи). Була на навчанні в Німеччині, Швейцарії, Польщі, багато курсів закінчила і в Україні. Двічі була на виставках б’юті індустрії в Швейцарії, там також знайшла для себе масажну школу.
– Коли ти їдеш за кордон, ти відкриваєш інші горизонти, – Галина Джичка розповідає про потребу такого самовдосконалення. – Моя перша поїздка була в Польщу у 2015 році. Клієнтка порекомендувала закінчити курси з рефлексології стопи. Пройшовши там навчання, я зрозуміла, що мені цього замало, що я хочу більше. Я знайшла курси у Дрездені, у відомій школі Paracelsus Schule. З того часу і почала їздити на навчання за кордон.
Це вже як звичка, як потреба – двічі на рік нові курси, тренінги, навчання. Здебільшого Німеччина або Швейцарія. Донечка розуміє, що мама їздить вчитися, аби здобувати нові навички і приносити людям користь. Хіба що пандемія коронавірусу і карантин дещо поламали гарну традицію.
– Все це власна ініціатива, власні кошти, свій вільний час, – відповідає на запитання «навіщо і яким коштом?» – Сама себе фінансую, сама собі шукаю курси, сама собі шукаю викладачів. Коли їздиш на навчання, то знайомишся з новими людьми, спеціалістами, обмінюєшся думками – і розширюється кругозір. Зовсім інакший рівень там і тут. І стараєшся те, що там навчився, застосовувати в Україні, в рідному місті, зі своїми клієнтами.
Це був дуже важливий крок – повернення до медицини. Зараз Галина Джичка працює масажистом в навчально-реабілітаційному центрі. Коли робить масаж діткам від 3-4 років до 16, переважно з розумовою відсталістю, включає музику. Переконана, що така реабілітація має на них позитивний вплив, поліпшує психо-емоційний стан.
– Я тих дітей не сприймаю як хворих, вони просто інші, – розповідає про свою роботу. – Вони не вміють говорити, але можуть показати, щоб я зробила масаж. Для них це своєрідна віддушина, після масажу зменшується збудженість. Вони відкритіші, слухаються мене. Я знаю, що я їм роблю добре, що вони задоволені. І я отримую від цього задоволення.
Галина Джичка наголошує, що для неї масаж – не робота, а хобі. І це не просто пафосні слова. Має свою особисту теорію, як бути успішною, щасливою. Іноді записує свої думки на папері.
– Кожна людина вибирає те, що вона хоче. Мені це подобається. Мене часто питаються, чи я не втомлююся, чи мені не важко. Я відповідаю: не може бути важко від того, що тобі подобається, від чого отримуєш задоволення.
А щодо втоми, то зазначає, що їздить на навчання для того, аби не було навантаження. Це так звана ергономіка масажиста: не тільки як працювати руками, а і як правильно стояти, як не втомлюватися.
– Іноді мене питають: ти стільки грошей вкладаєш в саморозвиток – коли ти це все відпрацюєш? Я відповідаю: якщо вкладаєш кошти в себе – це твій розвиток, твоє майбутнє, твоя професія. Якщо будеш думати тільки про фінанси, ти ніколи не станеш успішним.
– Медиком не стають, медиком народжуються, – з міркувань Галини Джички. – Це має бути покликання, це має бути любов. Якщо ти щось любиш і ти це робиш – очі в тебе горять. Інші люди це відчувають. І від такої роботи є віддача.
Галина Добош.
