Рошко (Гах) Леся Василівна. Навчалася в Івано-Франківському базовому медичному училищі у 1998-2001 рр. за спеціальністю «Лікувальна справа». Отримала направлення на роботу в Івано-Франківську обласну станцію переливання крові, де спочатку працювала лаборантом клініко-імунологічної лабораторії, а пізніше лаборантом відділу лабораторних досліджень Прикарпатського центру служби крові. Нагороджена грамотами за сумлінну працю та професіоналізм. З дитинства пише вірші.

Леся Рошко: Щоб багато знати – треба багато вчитися

Ще з дитинства я мріяла освоїти професію вчителя. Але одного прекрасного дня мої плани помінялися кардинально. Моя рідна тітка, яка на той час працювала бухгалтером однієї з міських лікарень нашого міста, часто розповідала про медицину, про те, що коли я стану медиком, то зможу допомагати своїм рідним, знайомим і врятувати не одне людське життя. І тут я подумала: «Бути медиком – це велика честь і благородна справа!».

Досі згадую той весняний сонячний день, коли в медичному училищі проводили День відкритих дверей. Переступивши поріг закладу, я затаїла подих… Ці високі стіни захоплювали давньою величчю «Alma mater» та надписами на стінах латиною, митці медицини манили своєю мудрістю, загадковістю та великими знаннями, які так хотілося вивчити та закарбувати у своїй пам’яті назавжди. Я уважно вслухалася у розповіді викладачів про навчальний заклад, про медицину в цілому, про те, як кожний із нас, здобудучи свій медичний фах, стане корисним у цьому житті.

Найбільше запам’яталися та вразили теплі слова викладача Романа Івановича Мальця, який проводив екскурсію навчальними кабінетами. Він так трепетно, з любов’ю та повагою розповідав про студентів, що я зрозуміла: Це моє! Я хочу бути медиком! Я знайшла себе тут, у медицині! Мені не хотілося йти додому, я настільки була у захваті від усього побаченого та почутого, що поринула з головою у світ медицини та вже уявляла себе майбутньою студенткою цього закладу.

Але попереду мене чекали складні випробування – екзамени. Пригадую свій екзаменаційний диктант «Скарб нації», який я склала на відмінно і, маючи золоту медаль, поступила на державну форму навчання на відділення «Лікувальна справа». Моя мрія збулася, я досягнула своєї цілі – стала студенткою престижного Івано-Франківського базового медичного училища.

Навчання, як виявилося, було не легким. Кожному предмету приділялося багато уваги та часу. Іноді доводилося вчитися до пізньої ночі і засинати із книжкою в руках, а деколи вставати на світанку і повторювати заучений матеріал. Але щоб багато знати – треба багато вчитися. Знання – це сила, а сила – це знання!

В медицині потрібно постійно вчитися, постійно заглядати у книжки, вивчати новітню медицину та удосконалювати свої знання та навики. Кожний предмет був цікавий та загадковий по-своєму. Ми багато вчилися, практикували та поступово осягали науку матері-медицини.

Велика подяка директору медичного училища Володимиру Васильовичу Стасюку за те, що він вміло підібрав таку сильну команду талановитих, досвідчених та професійних викладачів, які з любов’ю та повагою навчали нас, студентів, прищеплювали любов до медицини, до людей, до знань, до відповідальності. Кожний викладач намагався передати нам усі свої знання, досвід, навички та вміння, щоб кожний із нас зумів ці дорогоцінні скарби використати у своїй практиці, у своїй майбутній сфері діяльності. Дякую кожному викладачеві та низький уклін усім вам! Кожний із вас є унікальною людиною з багатою горою знань, Людиною з великої літери, яку з любов’ю та теплом згадую завжди та всюди.

Наша 1 група фельдшерів була великою та дружньою, особливо наша підгрупа дівчат. Ми були однією командою, наче маленькою дружелюбною сім’єю. Завжди багато часу проводили разом: як у стінах навчального закладу, так і у вільний час. Ми спільно навчалися, допомагали одна одній, готувалися разом до екзаменів, виручали у складних ситуаціях та були найкращими подругами. Навіть після закінчення училища ми іноді зустрічаємося, згадуємо студентські роки та цікаві епізоди з навчання та практики. З усіма залишилася добрими друзями і по цей час, а деякі – стали частинкою сім’ї. Я дуже рада, що доля звела мене із такими хорошими, вірними та щирими людьми. Дякую, дівчата, що ви в мене є! Ви – найкращі!

Навчаючись у медичному училищі, я брала активну участь у студентській літературній творчості, оскільки вірші почала писати ще з дитинства, у 9 років. Мої вірші були опубліковані в альманасі «Цілюща сила» № 2 за 1999 рік, № 3 за 2000 рік, № 8-9 за 2006 рік, а також у збірці «Серця білих янголів» за 2015 рік. А у вільні хвилини для мене справжньою розрадою є те, що легко ширяю на хвилях поетичної уяви, із самої глибини свого єства народжую віршовані рядки про найсокровенніші порухи душі, про добро і зло, світло і тіні в житті, про необхідність кожному пам’ятати: найвищим і найсправедливішим суддею всіх наших вчинків є Господь.

Вже 21 рік я працюю в Прикарпатському обласному центрі служби крові лаборантом ВЛД. Мені дуже подобається моя робота: цікава, відповідальна та корисна. А основне, я побачила та зрозуміла, наскільки ми є одна сильна нація. Кожного дня сотні людей без вагань приходять і добровільно поповнюють запаси крові, цим рятуючи багато людських сердець.

Зараз, коли в нашій країні йде війна, наша основна місія – допомагати та рятував людські життя. Кожний із нас герой, воїн, волонтер, медик. Кожний із нас на своєму полі бою. Допомагаючи іншим, ми стаємо ще сильнішими, незламними та з кожним днем та кроком наближаємося до нашої спільної перемоги. Бути донором – велика честь! Один донор може врятувати два життя: це стукіт як маленького, так і великого сердечка. Приємно бачити свідомих донорів, а ще краще – наших врятованих, вдячних та щасливих пацієнтів.

Хочеться сказати, що кожна професія є важливою та актуальною в наш час, особливо професія медика. Щоб бути досвідченим та кваліфікованим спеціалістом, потрібно постійно вчитися та завжди пам’ятати клятву Гіппократа і вірити у Божі чудеса.

Обрала я свій шлях, свою дорогу,

Щоб кожному в житті надати допомогу.

Але єдиний порятунок і надія –

Лиш на Господні ласку і спасіння.

Не вірить досі в Божі чудеса

Даремно дехто, бо свята молитва –

Молитва щира й віра у дива

Очистять душу від гріха.

Молися ж у надії тій, людино,

Що прийде лікар у скрутну годину.

Леся Рошко, випускниця Івано-Франківського базового медичного училища 2001 року.