ВАТРИЧ Сергій Дмитрович. Навчався в Івано-Франківському базовому медичному училищі у 1986-1990 рр. на фельдшерському відділенні. Після закінчення училища працював в інфекційному відділенні Косівської центральної районної лікарні. З 1990 по 1992 рік проходив службу в збройних силах на Львівщині в зенітно-ракетних військах. Після армії продовжив роботу в Косівській ЦРЛ. У 1999 р. перевівся на швидку допомогу. Зараз працює фельдшером з медицини невідкладних станів Косівської станції швидкої медичної допомоги КНП «Обласний клінічний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Івано-Франківської обласної ради».
Сергій ВАТРИЧ: Це була весна нашого життя
В медичне училище я вирішив поступати, маючи приклад батьків-медиків. Бачив їхню працю і захотів спробувати. А в Івано-Франківське медучилище тому, що саме цей навчальний заклад свого часу закінчувала моя мама, Ганна Іванівна Ватрич (в дівоцтві Перегінець). Працювала вона фельдшером на швидкій допомозі у Косові, а в останні роки – медсестрою в дитячому садку. Дуже вдячний батькам за їх натхнення і життєвий приклад.
Пригадую початок навчання в медучилищі, свої переживання. Навчання давалось не важко, але заважала пасивність і лінь, куди правду діти. Завжди боротися з собою і своїм лінивством найважче, але якщо перемагаєш себе – це супервідчуття. Чесно скажу, якщо був би більше працьовитим, наполегливішим – мав би набагато кращий результат. Я трохи запустив на першому курсі предмети за 9-10 клас, бо медичні предмети були мені цікаві і вчилися легко. Цей досвід, якщо хтось зі студентства прочитає, не повторювати.
Вчився я у першій групі. Навчання було цікаве, все було нове, незвідане. Ми, «жовтороті», варилися в котлі науки, нових знань, відчуттів, емоцій. Ми були молоді, зелені, але сповнені енергії, спраглі до знань. Це була весна нашого життя. Група моя була для мене, звісно, найкраща і найулюбленіша.
У країні йшла перебудова, ми всі були романтиками, було очікування і відчуття змін. Відчувався подих свободи, можна було говорити про те, що колись було під забороною. На третьому курсі відмінили російську мову, бо до того всі предмети викладали російською.
Мені пофортунило вчитися в дуже хорошому навчальному закладі з прекрасними викладачами. Директоркою була строга, вимоглива, але водночас і дуже людяна Марія Василівна Мудрак.
Класним керівником був Роман Миколайович Мукосій, який викладав у нас хірургію. Він завжди старався, щоби на практиці ми попали в перев’язочну чи операційну. Роман Миколайович добре грав на гітарі, був для нас добрим наставником і старшим другом.
Всі викладачі були дуже гарними фахівцями в царині своїх предметів, але також своїм прикладом, поведінкою, інтелігентністю намагалися сформувати з нас не тільки добрих фахівців, а й порядних, гармонійно розвинених особистостей, що є дуже цінно.
Хочу з вдячністю згадати моїх педагогів. Катерина Юріївна Якубів, викладачка фармакології – завше елегантна, красива, вимоглива. Фармакологія давалася мені дуже легко. Завдяки висококласному поданню предмету у мене і тепер всі препарати як «на поличці».
Терапію вела Юлія Юліанівна Саган, вона давала ґрунтовні знання, добре поєднувала теорію і практику. Коли на практиці тренувалися один на одному ін’єкції ставити, вона казала, щоби ми добре вчилися, бо тепер відчуваємо: як воно пацієнтам. Завжди вчила бути уважним до хворих, до їх скарг, казала, що в медицині дрібниць немає.
Грищенко Лідія Миколаївна вела інфекційні, могла зі студентами розмовляти на теми культурного життя. Вона наголошувала, що ми маємо стати не тільки добрими фахівцями, але й духовно багатими людьми, що в цьому є також місія викладача.
Хочеться згадати і завідувачку фельдшерського відділення, викладачку анатомії Євдокію Миколаївну Богославець, її «двоянди і троянди» за наші відповіді; Валентину Валентинівна Дутову, викладачку патанатомії та ЛОР-хворіб; Надію Дмитрівну Яблоновську, викладачку фізіології, класні практичні заняття і футбольні обговорення. Всім моїм вчителям велике-велике «дякую».
Хтось з нас пов’язав своє життя медициною, когось доля повела іншим життєвим шляхом, але той вогник, те сердечне тепло, яке дали нам в училищі, знання, набуті нами, завжди спонукають до безмежної вдячності нашим вчителям.
Перший-другий курс ми вчилися ще в старому приміщенні училища на вулиці Галицькій, 101. А третій-четвертий – вже в новому, на тодішній вулиці Дзержинського (тепер вулиця Гетьмана Мазепи, 165). Якраз був рік, як училище переїжджало, ми допомагали носити меблі, муляжі, розкладати, мити. Нас не лякало, що ніби далеко від центру. Ми мріяли, що училище нарешті матиме класний будинок. І територія класна.
Буваючи у Івано-Франківську на курсах чи на зустрічі випускників, бачу великі гарні зміни в нашій Alma mater. І трохи по-доброму заздрю теперішнім студентам коледжу. Згадую наші мрії про нові зручні корпуси училища, про фізкультурний зал, гуртожиток, кабінети з сучасним обладнанням, комп’ютерами і бачу, що тепер все це є. На курсах, коли є день в коледжі, нам заняття проводить директор ІФМФК Володимир Васильович Стасюк. Одразу видно людину, яка щиро вболіває за свою справу.
Можу порівняти умови, які були в нас і які є тепер. Видно, скільки праці і зусиль вклав Володимир Васильович і колектив, який він очолює. Скрізь видно дбайливого господаря. Як кажуть у нас на Косівщині, добрий ґазда. Нашому коледжу пощастило з керівником, небайдужою людиною.
У коледжі, наче в горнилі, переплавлюється мудрість, інтелігентність, сила знань і досвіду викладачів і неймовірна енергія, жага знань, амбітність та мрії студентів. Все це народжує класних фахівців і хороших людей.
Мені особисто Івано-Франківське медичне училище дало таку класну базу, що я дотепер відчуваю. Знання давали суперові. Звісно, і самому треба вчитися – це побажання теперішнім студентам. Бо викладач кожному у голову не залізе, знання силою не вкладе. З власного досвіду повторюю: вчіться, не запускайте науку, проганяйте лінивство.
Користуючись нагодою, вітаю свою Alma mater з ювілеєм та зичу багато років процвітання.
Сергій ВАТРИЧ, випускник Івано-Франківського базового медичного училища 1990 року.
85 розповідей випускників коледжу
