ХРУНИК Анатолій Дмитрович. Навчався в Івано-Франківському базовому медичному училищі у 1983-1987 рр. на фельдшерському відділенні. Після закінчення училища військову службу проходив у військовому госпіталі м. Кушка ТуркВО. У 1989 р. вступив до Івано-Франківської державної медичної академії (нині Івано-Франківський національний медичний університет), який закінчив з відзнакою. Інтернатуру проходив з хірургії у 1995-1997 рр. на базі хірургічного відділення МКЛ № 1 м. Івано-Франківськ. З 1995 по 1998 рік навчався в магістратурі Івано-Франківської державної медичної академії за спеціальністю «Хірургія». З 1999 р. працює ординатором хірургічного відділу КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради». В 2008 році присвоєно вищу кваліфікаційну категорію за спеціальністю «Хірургія». У 2020 р. захистив дисертацію та отримав науковий ступінь кандидата медичних наук.

Анатолій ХРУНИК: Викладачі своєю працею формували у нас, підлітків, особистість та професійних медиків

Під час навчання в школі я мріяв про професію конструктора чи ревізора, оскільки мав тягу до точних наук – математики, фізики. Але після закінчення 8-го класу в рідному селі Олієво-Королівка Городенківського району необхідно було продовжувати навчання за його межами. Тому мої рідні (батьки та бабуся) та з моєї згоди вирішили, що я продовжу навчання в медичному училищі, яке раніше закінчив мій двоюрідний брат Мирослав Старків і на той час уже працював фельдшером у бригаді швидкої медичної допомоги.

Отак я став студентом Івано-Франківського базового медичного училища, де навчався у 1983-1987 рр. на фельдшерському відділенні. Спочатку вчитися було важко через значно нижчий рівень знань у порівнянні з однокурсниками, які закінчили міські школи. Але саме це та конкурентне середовище давали додатковий стимул до навчання, виховувало працелюбність, формувало впевнену особистість.

            На нашому курсі було дві фельдшерські групи по 30 хлопців, яких в ті роки (війна в Афганістані) готували для армії. Керувала фельдшерським відділенням Євдокія Миколаївна Богославець – прекрасна людина, викладач та організатор. Пізнання медицини ми розпочали, власне, з її предмету – анатомії. Саме ці базові знання анатомії дозволили мені (під час навчання в медичній академії) в подальшому їх тільки вдосконалювати на глибшому рівні та «відшліфовувати». Мої «прогалини» в шкільній освіті допомогли ліквідувати викладачі та одногрупники на першому курсі.

Саме в медичному училищі я зустрів добрих, чуйних, завжди готових прийти на допомогу товаришів, багато з яких залишилися поруч на все життя. Саме таке дружнє і толерантне середовище сформувало з підлітків дорослу ЛЮДИНУ, майбутніх медиків.

Викладачі були вимогливі, строгі, але водночас справедливі, добрі, чуйні, з індивідуальним підходом до кожного студента. Могли і насварити, і покарати (коли було за що – а було за що), і похвалити, і порадити чисто по-батьківськи, і зацікавити вивченням свого предмету. Саме такими якостями володіла наша «класна мама» Юлія Юліанівна Саган.

Найбільше мені запам’яталися викладачі медичних предметів, тому що це було щось нове, цікаве. Фармакологію викладала Катерина Юріївна Якубів – вимоглива, строга, справедлива, виважена, пунктуальна, з практичним викладенням матеріалу. Дуже гарно планувала проведення пар і все встигала – і написати рецепти, і тести, і опитати, і пояснити новий матеріал. В інституті проблем з фармакології не було.

Під керівництвом Лідії Миколаївни Грищенко з інфекційних хворіб ми з моїм товаришем (на все життя) Степаном Сметаняком написали першу наукову роботу з медицини та з нею виступили на міжучилищній конференції в м. Хуст. Пригадую, як збирали матеріал, опрацьовували його, писали статтю, готували слайди для доповіді. Але на завершальному етапі Лідія Миколаївна захворіла, тому перед від’їздом на конференцію, щоб оцінити виступ, запросила нас додому. Після обговорення виступу пригостила чаєм з тортом – для нас це була велика честь. На конференцію ми поїхали самі, без Лідії Миколаївни, і привезли грамоту. Вона до нашого приїзду одужала і була дуже задоволена нашими успіхами.

Викладачами хірургії були практичні лікарі, вони більше уваги приділяли практичним навичкам, але про теорію не забували. Спочатку заняття проходили на базі МКЛ № 2 (на вулиці Франка), а потім в МКЛ № 1 (на вул. Матейки). З радістю ходив на нічні чергування до нашого викладача Богдана Леонідовича Шараневича, де була більша можливість взяти участь в обстеженні пацієнта, підготовці до операції та самому оперативному втручанні. Це в подальшому і визначило мій фах.

Базові знання «латини» мені дав Роман Іванович Малець, генетики навчила Дарія Федорівна Слободян, біомеханізм родів – Уляна Михайлівна Думка, пеленати, доглядати та лікувати дітей – Олександра Іванівна Новосельська, розпізнавати мікроорганізми під мікроскопом – Любов Михайлівна Облогіна, розрізняти шкірні висипання – Неля Яківна Пітулей.

Хочеться також згадати Марію Василівну Мудрак, Галину Миколаївну Борисяк, Валентину Валентинівну Дутову (патофізіологія, ЛОР), Параску Василівну Надрагу, Надію Дмитрівну Яблунівську (фізіологія та ЛФК), Лідію Миколаївну Наконечну (неврологія), Ему Григорівну Казанцеву (гігієна) та усіх  викладачів та працівників медичного училища, які своєю працею формували у нас, підлітків, особистість та професійних медиків.

Велику увагу приділяли фізичному вихованню. В цьому нам допомагали викладачі – Богдан Васильович Лесів та Михайло Васильович Ільків – це постійні тренування на парах, щоб здати нормативи.

Звичайно, найбільше часу приділялось навчанню, але, окрім педагогічного процесу, в училищі проводились культурні заходи. Згадуються зустрічі Нового року в клубі медичного інституту (фото), двічі на рік проводилися звітні збори в драматичному театрі, а після – перегляд вистави, різні зустрічі, конкурси, концерти, турніри. Пригадується конкурс «Кращий за професією», де ми виступали командою під назвою УФА (Уєзний Фельдшер Акушер) (фото). Одного разу групою поїхали в село, щоб зіграти товариську гру у футбол, в перерві взяли велосипед, щоб поїхати по воду, і зламали його (фото). Переживали, що буде, але якось обійшлося – «нас не побили».

 Під примусом ходили на демонстрації 1 травня та 7 листопада (були такі часи). Нас збирали в колони, ми стояли, мерзли, а потім бігли, щоб встигнути за попередньою колоною і вже маршем пройтись біля трибуни. Потім бігли на вокзал, аби їхали додому, бо треба допомагати батькам. Також організовано на 2 і 3 курсах виїжджали на осінньо-польові роботи в с. Явче та смт. Обертин (впродовж місяця).

Знання та виховання, які я здобув в медичному училищі, допомагали мені протягом всього життя. Під час служби в армії, здавши добре практичні навички (медичні), після вишколу, здобутого в медичному училищі, отримав призначення у ТуркВО військовий госпіталь м. Кушка, що, можливо, зберегло мені життя.

В 1989 р. вступив до Івано-Франківської державної медичної академії (нині Івано-Франківський національний медичний університет). В 1991 році обраний старостою курсу. В медакадемії було легше вчитись з багажем знань з училища, що дало мені шанс закінчити з відзнакою та отримати хороший розподіл і вступити в магістратуру, де навчався до 1998 року за спеціальністю «Хірургія», захистив кваліфікаційну роботу на тему «Порівняльна клініко-морфологічна оцінка хворих з перфорацією виразки шлунка і 12-палої кишки після різних методів оперативного втручання» з оцінкою «відмінно». А у 2020 році захистив дисертацію на тему «Застосування паренхімозберігаючих операцій у хворих при хронічному панкреатиті із протоковою гіпертензією» та отримав науковий ступінь кандидата медичних наук.

І зараз в повсякденній роботі хірурга в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні користуюся знаннями, отриманими в училищі.

Анатолій ХРУНИК, випускник Івано-Франківського базового медичного училища 1987 року.

85 розповідей випускників коледжу