САВЧИН (Грецька) Марія Володимирівна. Навчалася в Івано-Франківському базовому медичному училищі у 1995-1998 рр. за спеціальністю «Акушерська справа». Після закінчення запропонували роботу медсестри в 1-й гінекології Івано-Франківського міського пологового будинку (тепер міський перинатальний центр) – була медсестрою по догляду за важкохворими, перев’язувальною медсестрою, медсестрою по забору крові, маніпуляційною. З 2000 р. – старша медична сестра 1-го гінекологічного відділення, а через рік – операційна медсестра цього відділення. Коли розпочалася пандемія COVID-19, на базі відділення було створене ковідне відділення від ЦМКЛ – там працювала постовою медсестрою. Працювала також лапароскопічною операційною медичною сестрою. Одночасно за сумісництвом працювала в приватній поліклініці ПрофіМед лапароскопічною операційною медичною сестрою. З початком московсько-української війни у квітні 2022 р. пішла на військову службу в ЗСУ, в мобільний госпіталь Військово-медичного клінічного центру Західного регіону. Служила на Донецькому напрямку в прифронтових госпіталях, зараз на ротації хірургічна операційна медична сестра в Івано-Франківському госпіталі.

Марія САВЧИН: Коли поступають поранені, ти працюєш, не звертаючи увагу на вибухи

Базове медичне училище я ще пам’ятаю, як воно було на вулиці Галицькій. Для мене з дитинства воно було «своїм», та і я там була «своєю». Моя мама Марія Михайлівна Грецька працювала в училищі бібліотекарем, і я ще маленькою ходила до мами на роботу. Пам’ятаю тих викладачів, студентів і ту бібліотеку. Я багато читала, деколи допомагала на видачі книжок, сама передивлялася медичні підручники. Також перенесла багато операцій з дитинства, часто бувала в лікарнях. Навіть нерідко комусь надавала допомогу. Як кажуть, воно біля мене ходило – мій майбутній фах. Тому вирішила вступати до медичного училища. І задоволена своїм вибором.

Пам’ятаю, як училище переїхало в нове приміщення по вул. Гетьмана Мазепи, як Володимир Васильович Стасюк став його директором. Я поступала вже при ньому. Про директора можу сказати, що це веселий, позитивний, строгий і викладач, і керівник. І господарський – він дуже багато зробив для училища. Я можу порівнювати, як все змінилося, як зараз у коледжі гарно завдяки йому. І для студентів багато зроблено – і спортзали, і читальні зали, і комп’ютери.

А ще дуже цікаво було у Володимира Васильовича на лекціях. Бо ніби цифри – то не дуже захоплива наука, але він вмів так подати матеріал з різними розповідями, прикладами, що завжди було цікаво слухати.

Моєю мрією було працювати акушеркою, бо мені подобалася ця спеціальність. Моя вчителька Уляна Михайлівна Думка – дуже хороша акушер-гінеколог, багато чому нас навчала. А ще ми проходили практику, були у нас нічні чергування в міському пологовому будинку. Ми любили ходити на ці нічні чергування, там можна було більше всього дізнатися. Залишалися з акушерками у відділенні, дивилися на пологи, допомагали приймати. Ну як допомагали – що можна: виконували різні маніпуляції, внутрім’язеві і внутрівенні ін’єкції, жінку заспокоювали. Дивились, як акушерка працює – а як інакше?

Подобалася також Олександра Денисівна Воєвода, яка викладала у мене сестринство. Вчила нас доступно, цікаво. Ми також на практику ходили в лікарню на вул. Мазепи.

Важкою для мене була фармакологія. Хоча викладачка у нас була гарна, Зена Василівна Никифорук, але я чомусь не дуже фармакологію розуміла. І анатомія була важка. Латинь ніби не дуже була важка, але я її і не дуже знаю. Роман Іванович Малець доступно все пояснював. Але ми ще були діти і не дуже хотіли то вчити. Хотіли вчити акушерство – те, що треба, як тоді здавалось. Тепер жалію, що не дуже вчила латинь, бо вона таки потрібна.

Я більше любила такі предмети, як політологія, філософія. Подобалися і викладачі – Кіндрат Григорович Лаврук, Марія Миколаївна Загребельна. Цікаві предмети, як кажуть, є над чим подумати.

А ще мені дуже подобалася фізкультура. Я з дитинства була спортивною, мій тато викладав греблю. Навіть вибирала між спортом і медициною, але вибрала медицину. На заняттях фізкультури ми ходили на лижах, бігали. З Михайлом Васильовичем Ільківим ходили в похід в ліс, їздили в гори, в Яремче. Варили щось у великому казанку. Такі походи дуже здружують.

З одногрупників згадую нашу старосту Уляну Гуменну (Аврамченко), яка працює старшою медсестрою пологового відділення № 1 нашого перинатального центру, старшу акушерку пологового відділення № 2 Віталіну Колосовську (Лизін), Оксану Шеремету, Лесю Герулу, Люду Танюк (Бендерську), яка працює анестезисткою в нашому відділенні. На 20-річчя випуску у нас була зустріч.

А в цьому році вже 25, як закінчили училище. І зі свого досвіду дам студентам такі поради: вчитися, слухати викладачів, набувати практичних навиків, часто ходити на практичні заняття, нічні чергування. Щоб розуміти, що викладачі говорять, треба самому попробувати. Поки сам не відчуєш і не зробиш, то не зможеш добре виконувати різні маніпуляції. І не боятися вчитися, пізнавати все нове.

Коледж дає базові знання, як потрібно робити. Ти знаєш, як має бути – це дуже важливо. А коли вже починаєш працювати, то в кожній лікарні є свої правила, і вони коригуються згідно з наказами.

Я працювала на різних посадах – медсестрою по догляду за важкохворими, перев’язувальною медсестрою, медсестрою по забору крові, маніпуляційною, операційною медсестрою, постовою, лапароскопічною операційною медичною сестрою –  і це найкраща практика. Під час пандемії COVID-19 працювала з ковідними хворими.

А коли почалася війна, я не могла працювати, просто психологічно не могла. Сама прийшла у військкомат і попросилася в госпіталь. Рідні мене підтримали.

Працювала я медичною сестрою на Донецькому напрямку у прифронтових госпіталях. Служба за принципом ротації «куди направлять»: в одному місці була операційною медичною сестрою, в іншому місці, коли мене направили ближче до бойових дій, була стабілізаційною медсестрою. Бо там операційних не було, то поранених, яких хлопці забирали з передової, треба було стабілізувати, перев’язати, надати допомогу – зробити найважче, щоб він дожив до лікарні. Також була перев’язувальною медсестрою, протишоковою. Словом, кожен об’єкт має свою роботу, і цю різну роботу треба було виконувати. Там дуже важлива командна робота злагодженого колективу: досвідчених хірургів, анестезистів, операційних медичних сестер, молодшого медичного персоналу, парамедиків.

Найважче там, біля лінії фронту, – це швидкі переїзди і адаптація до нового місця та до нової роботи. Там не дуже є час, щоб тобі хтось щось розказав чи показав. Ти стаєш – і зразу працюєш. Тим більше, дуже великий наплив солдатів, військових, і їм треба надавати зразу допомогу. Тоді значення має кожна хвилина

Аж під час ротації в тил я відчула, яке то важке психологічне навантаження на передовій. Вночі не спиш, згадуєш, ніби наново переживаєш деякі моменти. Але завжди підтримуєш себе тою думкою, що хлопцям набагато важче. Тому що вони в окопах, а у нас була хоч якась вода, хай на пару годин – бо це все-таки медична установа. Добре, що нас повністю забезпечували бутильованою водою. Вода – це золото.

А про свою власну безпеку там не думається. Коли стріляють і коли поступають поранені, ти зразу адаптуєшся і працюєш, не звертаючи увагу на вибухи, гуркіт. Просто працюєш, бо треба врятувати людину. Все в Божих руках, без Бога нікуди. Потім, коли закінчували і був час поспати годинку та обдумати все, що було, то ставало страшно. А в той момент, коли ти працюєш, нема ніякого страху.

Зараз я на ротації в Івано-Франківському госпіталі працюю операційною медсестрою. До речі, працюю з викладачем хірургії ІФМФК Сергієм Миколайовичем Гафійчуком. А коли війна закінчиться, знову повернуся до себе в гінекологію.

Марія САВЧИН, випускниця Івано-Франківського базового медичного училища 1998 року.

85 розповідей випускників коледжу