Новини

Проєкт «85 розповідей випускників коледжу»

Спогади Романа Марцінківа. Роки навчання 1963-1967.

МАРЦІНКІВ Роман Ярославович. Навчався в Івано-Франківському медичному училищі у 1963-1967 рр. на фельдшерському відділенні, закінчив з відзнакою. У 1967-1973 роках навчався в Івано-Франківському медичному інституті. Отримав направлення в Чернігівську область. Пройшов шлях від анестезіолога, начмеда до головного лікаря Бобровицької ЦРЛ. У 1992-1998 рр. – заступник головного лікаря Надвірнянського ТМО з лікувальної роботи. У 2002-2008 рр. – головний лікар Отинійської районної лікарні. Пізніше працював завідувачем фізіотерапевтичного кабінету Отинійської лікарні.

Роман МАРЦІНКІВ: Завжди гордився, що закінчив Івано-Франківське медучилище

З дитинства я знав, що буду медиком, бо змалечку був «примусово» пов’язаний з медициною. Тож на мій вибір фаху вплинули не батьки, не книжки чи кінофільми, не чужі слова про «найважливішу професію», а моя власна хвороба. Коли я вчився у першому класі, мав сім років, навесні раптово у мене заболіла права нога. Я попав до лікаря Гінзбурга у залізничній лікарні (бо мій батько все життя пропрацював на паровозо-ремонтному заводі), він мені поставив діагноз «туберкульоз кісток». Завдяки йому я поїхав у всесоюзний дитячий кістковий санаторій у Ворохті. Там пролежав два з половиною роки, спочатку в гіпсі, потім півтора роки пішло на розробку, реабілітацію. Для мене вже не стояло питання – чи вибирати медицину. Тих лікарів, які нас лікували, і першого вчителя Нестора Григоровича Повха, який вчив мене малювати яблуко, пам’ятатиму завжди, хоча стільки часу минуло, майже 70 років.

У 1963 році я вступив в Івано-Франківське медичне училище. Коли через чотири роки його закінчив, то це був тридцятий випуск. Вчився я на фельдшерському відділенні, але у нас вважалася спецгрупа, яка готувала фахівців для маленьких сіл, з поглибленим навчанням акушерства.

Викладала у нас акушер-гінеколог Марія Петрівна Чав’як, надзвичайна жінка. Як зараз перед очима – повнувата, вона наче пливе по роддому в такому довгому білому халаті з зав’язкою назад. Була дуже вимогливою, але так вчила, що згодом, уже працюючи, не раз я згадував її науку.

Більше того, Марія Петрівна не лише вчила свого предмету, а й намагалася прищепити нам щось хороше. Наприклад, вона мені і моїм товаришам купила абонемент на класичну музику у філармонію, що була на вулиці Шевченка. Я тоді не акцентував на тому увагу, але тепер розумію, що завдяки їй сьогодні люблю класичну музику – Баха, Бетховена, Шуберта, Шопена. І в театр вона з нами ходила, правда, на гальорку.

І не лише Марія Петрівна Чав’як до нас так ставилася. З великою повагою згадую директора училища Григорія Григоровича Гавриша. Він похований на Косівщині, я їздив на його могилу віддати шану вчителеві. Згадую завучку Вікторію Романівну Бутвін, викладача терапії Абрама Юхимовича Водовоза, викладача фармакології Ярослава Дмитровича Гладуна (маю чимало його книжок з фітотерапії, зокрема і спільні з Федором Мамчуром). Класною дамою, як ми між собою називали, була у нас вчителька фізики Неля Іванівна Миргородська. А викладач латинської мови Володимир Антонович Голець! Сosta, costa, costum – «бачиш, я знаю, а ти не знаєш»… Про кожного можна сказати «то не до оповІдання», стільки гарних спогадів.

Коли я почав вчитися в медінституті, то відчув, наскільки гарні знання мені дало училище. Наприклад, не мав проблем з акушерства, яке спочатку в інституті вчив професор О.В.Анісімов, а потім професор І.Д.Лановий. Не кажу вже про те, що з анатомії не мав проблем. Мене в училищі вчила Зінаїда Федорівна Ільїна, дружина відомого професора Юхима Петровича Мельмана. Ми не раз з Аліком Єршовим (як самі моцні з хлопців у групі) витягали тіла з ванни на стіл в анатомці в підвалі корпусу по вулиці Галицькій, 101.

Колись в цьому корпусі був «Будинок для бідних і калік», потім фельдшерсько-акушерська школа, медучилище, а тепер музична школа. Як я вчився, поряд знаходились маленькі гуртожитки – один для хлопців, один для дівчат. Але жили там студенти з бідних родин, напівсироти, місць було мало. Як писав у спогадах до 85-річчя ІФМФК мій однокурсник Вася Заник, іноді тут спали валетом. Я жив трохи у татового брата, а потім на квартирі біля Ратуші, де збиралися разом з хлопцями Іваном Чигурем, Михайло Досиним, Ігорем Штундером. Це мої найкращі товариші. Є фотографія, де ми стоїмо разом під час навчання, а ще одна – через 45 років після закінчення училища, теж разом, тримаємось за руки.

Я знав багатьох не лише зі свого курсу, бо був комсоргом училища. Їздили з будівельним загоном на калуський хімзавод, бетонували фундамент.

Знаходили ми час і на заняття спортом. Я був капітаном команди з легкої атлетики. Теж збереглися фотографії зі стадіону фізкультурного технікуму. Але я якраз підвернув ногу, то вони всі у спортивній формі, а я у звичайному одязі. Фізруком у нас був Іван Григорович Прядко – фронтовик, золотий чоловік, про таких кажуть «душа-чоловік».

Закінчив училище я, як тоді говорили, з червоним дипломом. Таких у нас було багато. Але серед них ще були «п’ятипроцентники», які мали право вступати в той же рік до медичного інституту. У нашій групі таких було двоє – Міша Глинський і я. На роботу я мав направлення у Чорні Ослави Надвірнянського району, бо тоді мусив кудись направлятися. То я там працював «тиждень без року», навіть запису у трудовій книжці нема. Того ж року вступив в Івано-Франківський медінститут. Здавав хімію, отримав п’ятірку і був зарахований в інститут, став студентом.

Зізнаюся, що хімія не була моїм улюбленим предметом, але нас в училищі хімію вчила Фаїна Семенівна Бреслер. І вона мене готувала по хімії за книжкою Миколи Глінки. Так що цей предмет я знав перфект. Звичайно, і сам вчився непогано. Але саме їй завдячую, що отак з першого маху зміг поступити.

Закінчив інститут у 1973 році. І оскільки дуже хотів бути хірургом, то попросився на Чернігівщину. Хоча згодом через проблеми зі здоров’ям довелося перейти в анестезіологію. Спочатку був направлений в Талалаївку, інтернатуру проходив в Київському медичному інституті, але в місті Прилуки. А працював в основному в районному центрі Бобровиця, до 1990 року. Там у нас з дружиною народився менший син Руслан, тепер міський голова Івано-Франківська. А старший син Ярослав народився, коли я вчився на другому курсі інституту. Він став професійним футболістом, був чемпіоном України серед аматорських команд у 2000 році і як гравець, і як тренер. Живе на Чернігівщині, зараз за контрактом працює тренером у футбольному клубі «Прикарпаття» – всі з команди, кому більше 28 років і хто служив в армії, вступили до лав Збройних Сил України, він теж.

Всі знання, які я здобув в училищі і в інституті, згодилися в практичній роботі. Особливо в сільській медицині, коли до обласного центру було 105 км. В центральній районній лікарні в Бобровиці, хоча я був начмедом, організатором охорони здоров’я, при відсутності окуліста чи ЛОРа доводилося й інорідне тіло витягати з ока, і акушерські операції робити при кровотечі у жінки, і реанімувати діток після кесарського розтину, і пологи в хаті приймати, бо не встигали пацієнтку довести до роддому. Робив все, не боявся. Не кажучи про медсестринські маніпуляції. Я міг у будь-який час прийти і показати медсестрі, як треба робити укол у вену. Міг будь-якому хворому поставити банки. Я вмів повернути хворого, щоб перестелити ліжко: на один бік, скрутити простинку, потім на другий, розкрутити з валика іншу простинку. Не раз показував це санітаркам, будучи вже лікарем. А ще під час навчання в медінституті, коли народився син, я міг підпрацьовувати медбратом.

Після повернення на Прикарпаття у 1990 році попрацював два роки начмедом в Отинійській лікарні. Коли були створені територіальні медичні об’єднання, я працював у Надвірні до 1998 року. І повернулися з дружиною в Отинію на постійне проживання, у батьківську хату. Хатинка маленька, але живемо нормально. Лиш би не війна…

Ніколи не шкодував, ані крихти, що чотири роки провчився в медучилищі.  Для мене це навіть кращі роки, як в інституті. І я завжди з гордістю говорив, що закінчив Івано-Франківське медичне училище.

Роман МАРЦІНКІВ, випускник Івано-Франківського медичного училища 1967 року.

85 розповідей випускників коледжу

Наша адреса

Тел/факс: (0342) 75-32-58
Відділення післядипломної освіти
Тел: (0342)528004
 

 

Для студентів

Moodle

Корисні посилання

ZNO

vfpo

Copyright © 2021 Комунальний заклад фахової передвищої освіти "Івано-Франківський медичний фаховий коледж" Івано-Франківської обласної ради