ЛАГОРЖЕВСЬКА (Менделюк) Уляна Андріївна. Навчалася в Івано-Франківському базовому медичному коледжі у 2012-2016 рр. за спеціальністю «Сестринська справа». З січня 2017 р. працювала на посаді медсестри-анестезистки у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії обласної клінічної лікарні м. Івано-Франківська. Того ж року перевелась у відділення ЦРЕДЛ (Центр рентгенендоваскулярної діагностики та лікування з лабораторією електрофізіологічних досліджень серця з рентген-операційною), де пропрацювала чотири роки медсестрою палати інтенсивної терапії. З лютого 2021 р. працює на посаді сестри медичної старшої відділення травматології, ортопедії та реконструктивної і пластичної хірургії КНП «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради».

Уляна ЛАГОРЖЕВСЬКА: Нас вчили: «Люби ближнього, як самого себе»

Медицину я вибрала не випадково. У моїй сім’ї, окрім мене, два медики – мама, Леся Петрівна Менделюк, яка працює медсестрою у відділенні ендокринології обласної клінічної лікарні, та двоюрідна сестра, Надія Ципердюк (Довган), яка, як і я, є випускницею Івано-Франківського базового медичного коледжу.

З самого дитинства я бачила себе у медицині, адже мама неодноразово брала мене на роботу, коли не було з ким залишати удома. Замість іграшок нерідко у мене були різні медичні інструменти (з браком, звісно ж), які на роботі вже не годилися для обслуговування пацієнтів, – поламані фонендоскопи, шприци, різні баночки. А пацієнтами ставали іграшки з різними діагнозами, яким я допомагала. Тому, коли прийшов час вибирати професію, я довго не думала. Одразу знала, ким хочу бути.

З вибором навчального закладу теж не було сумнівів. Тільки Івано-Франківський базовий медичний коледж. Моя двоюрідна сестра Надя вчилася у цьому закладі і часто розповідала, що навчатись тут – нелегка справа, інформації дуже багато, викладачі вимагають дисципліни, а професія – точності. Але це мене не лякало. Я розуміла, якщо важко – значить, там мені точно дадуть знання та розуміння, як вміло володіти професією.

Пам’ятаю, десь після піврічного навчання директор закладу Володимир Васильович Стасюк зробив анонімне опитування: як нам навчається у коледжі. Я написала на листочку: «Важко, але я цього і очікувала». Так було приємно, що з сотень фраз, написаних студентами, він вибрав, виділив та прочитав перед всіма саме мою.

Так, навчання було нелегким, проте важко, особисто мені, давались тільки предмети шкільні – математика, геометрія, фізика. Як добре, що вони швидко закінчились. Потім почалися професійні предмети – анатомія, фізіологія, хімія. Це все було для мене дуже цікавим. А ще цікавішими були предмети, які наближали нас до наших професійних умінь – медсестринство у хірургії, анестезіології, терапії.

Дуже цікавими і пізнавальними були пари з анатомії та фізіології, проводили їх Олександра Олександрівна Босович та Світлана Павлівна Наконечна. А також пари з Ольгою Петрівною Загайкевич, яка була нашою кураторкою і прищепила мені любов до англійської медичної термінології. Вона завжди проводила пари так, що студентам хотілось на них повертатись.

Ніколи не забуду, як Павло Богданович Стасюк вчив нас розрізняти сотні хірургічних інструментів. А наступний куратор групи Роман Володимирович Константюк вчив на практиці, як робити внутрішньовенні ін’єкції. Це те, чого я так чекала цілих чотири роки навчання.

Практика у лікарні – ось щось особливе. Нам давали можливість допомагати медсестрам у відділенні робити різні ін’єкції та перев’язки, і це дуже класно.  Пацієнти, правда, не завжди були від цього в захваті. Але ми старались робити вигляд, ніби вже разів сто кололи, і заспокоювали їх, хоча у самих серце з грудей вистрибувало.

Група у нас була дружня, особливо підгрупа. На парах нам завжди було весело, і ми всі підтримували одні одних у різних ситуаціях. Наші захопливі розмови на базах лікарень і «перебіжки» між лікарнями на пари я не забуду ніколи.

З багатьма дівчатами я досі в гарних стосунках та продовжую спілкуватись та стежити за їх життям у соцмережах. Дуже тішусь, що завдяки навчанню у коледжі мала можливість з ними познайомитись.

Окрім професійних знань, коледж показав мені, що медицина – це не просто професія з завченими навиками, які потрібно виконувати за алгоритмами. Її потрібно любити, любити людей, думати, що я можу зробити, щоб покращити стан пацієнта. Одна із заповідей любові, записаних у Біблії, звучить: «Люби свого ближнього, як самого себе» (Матвія 22:39). Керуючись цією заповіддю, я розуміла, як потрібно ставитись до пацієнтів – з любов’ю, розумінням та співчуттям – так, як я хотіла б, щоб до мене ставились. Це і стало моїм кредо у роботі з людьми.

Свій шлях у медицині я почала з відділення анестезіології та інтенсивної терапії, і це було моє найкраще рішення. Неможливо передати словами, як важко було спочатку. В обстановці, де потрібно швидко реагувати і надавати важким пацієнтам професійну допомогу, я почувалась дуже розгублено, адже реальна робота відрізнялась від навчання. Проте за кілька змін і важких безсонних ночей я уже почувала себе «як риба у воді». На кожну наступну зміну йшла ніби у чергову захопливу серію серіалу «Доктор Хаус». Робота в реанімації зробила з мене умілу медсестру і навчила нічого не боятись. Я радила б кожній новосформованій медсестрі починати або хоча б спробувати працювати у цьому важкому, проте дуже цікавому відділенні. З досвідом роботи в інтенсивній терапії вам будуть раді у будь-якому іншому відділенні чи навіть закладі. Я знаю, що кажу.

На даний час я працюю в іншій лікарні і у мене зовсім інша робота. Працюю старшою медсестрою. І хоча робота здебільшого пов’язана з комп’ютером і паперами, я завжди готова допомогти дівчатам на посту: набрати кров пацієнтам, зробити ін’єкції чи помогти транспортувати хворих. Я це люблю і ніколи не вважатиму, що це вже не для мене.

Дуже приємно бачити, коли пацієнт щасливий, гарно відгукується про працівників мого відділення і має приємні враження після перебування в лікарні. Так і має бути. Для цього ми з завідувачем відділення часто проводимо бесіди з працівниками стосовно шанобливого ставлення до пацієнта. І маємо гарні результати.

Ніколи не пожаліла, що вибрала медицину своєю роботою. Кажуть, якщо ти вибрав роботу, яку любиш, – тобі ніколи не доведеться працювати «через силу». Так і є. Коли любиш свою роботу, вона не є обтяжливим примусом.

Уляна ЛАГОРЖЕВСЬКА, випускниця Івано-Франківського базового медичного коледжу 2016 року.

 85 розповідей випускників коледжу