ГЕРАЙМОВИЧ Олеся Олегівна. Навчалася в Івано-Франківському базовому медичному коледжі у 2014-2018 рр. за спеціальністю «Сестринська справа». У 2018 р. за спеціальною освітньою програмою поїхала на стажування до Німеччини. З 2019 р. по сьогоднішній день за контрактом працює медсестрою в дитячому відділенні швидкої допомоги у місті Потсдам (Німеччина). У 2020-2021 рр. працювала у дитячому стаціонарному відділенні (діти від 0 до 18 років). Має одиничні зміни у відділеннях: ортопедії, хірургії, нефрології, пульмонології в місті Берлін (Німеччина). Після опанування німецької мови на рівень В2 склала іспити і підтвердила український диплом в Німеччині.
Олеся ГЕРАЙМОВИЧ: Не боятися перешкод, вірити, що їх можна осилити
Вивчати медицину я вирішила, напевно, після нещасного випадку з рідним братом, котрий випадково сильно поранив собі руку, коли лише я з ним одні були вдома. Я зрозуміла, що можу думати і діяти в таких ситуаціях і, головне, я не злякалася крові і надала першу допомогу. Це був момент , коли я вперше задумалася за навчання медицині.
Коли в 9-му класі прийшов час перших дорослих рішень, я дуже прагнула нових знань і хотіла самостійно визначити свій шлях. Тут мій вибір випав на сестринську справу. І, звісно ж, на базовий медичний коледж у Івано-Франківську, де я в той час жила з сім’єю.
Моя тітка теж його закінчила і тепло відгукувалась про роки, проведені там, тому довго вирішувати, куди саме вступати, не довелось. Та ще і привабливий зовнішній вигляд коледжу свідчив про те, що люди, які там працюють, про нього дбають.
Вступити було мені не важко. Я закінчила школу майже на відмінно, тому, підготувавшись до двох вступних іспитів, склала їх досить добре, що дало мені змогу отримати державне місце.
Під час навчання у коледжі всі предмети, на мою думку, були потрібними. Навіть фізика і математика, які я продовжую вивчати і тепер. Перші два роки продовжувалась шкільна програма, а наступні два – були лише медичні предмети, тому було цікавіше навчатися, але водночас і складніше.
Дуже подобались пари з фізіології Олександри Олександрівни Босович, якої, на жаль, вже немає в живих. Це була чудова викладачка, яка завжди оцінювала лише знання студента, і навіть якщо я одного разу чогось могла не довчити, то оцінку отримувала таку, на яку заслуговувала. Це було дуже чесно і завжди мотивувало.
Також подобались пари з анатомії Алли Василівни Бойко, яка, знаючи особливість студентів готуватися до опитування занадто пізно, давала можливість повторити матеріал вже після його повторного пояснення. Так краще запам’ятовувалось.
Викладачка педіатрії Ольга Вікторівна Петраш змогла зацікавити предметом і завжди робила акцент на практичному виконанні навичок. Ми часто відвідували палати маленьких пацієнтів і могли спостерігати за їх станом і лікуванням. Все це згодилось мені згодом при роботі в дитячому стаціонарному відділенні у Німеччині.
Також подобалися пари з латинської мови, які проводив Роман Іванович Малець. Його заняття були завжди цікавими і помічними, а стиль викладання настільки професійний, що прислів’я і вірші на латині я пам’ятаю й досі.
Запам’яталися і заняття з терапії, які проводив Роман Володимирович Константюк. Кожна дисципліна доповнювала одна одну і стала допоміжною в професійній діяльності.
На жаль, як на мене, бракувало саме практичного застосування знань під час навчання у коледжі. Мені це було помітним на початках професійної діяльності. Хотілося б, щоб медсестри чи медбрати більше допомагали студентам під час практичних занять в лікарні, але, вже переймаючи досвід колег закордоном, розумію, що для цього потрібна спеціальна педагогічна післяосвіта працівників у відділеннях лікарень чи поліклінік. Сподіваюся, коли ця можливість з’явиться, навчати більшу кількість медпрацівників педагогічним навичкам, нею обов’язково скористаються.
Моя група була особлива тим, що у нас були лише дівчата. Перші два роки ми товаришували всі разом, а потім, як і більшість, через кількість спільно проведеного часу, дружили по підгрупах.
Бувало, ми їздили у спільні подорожі, часто між перервами сиділи в кафе чи гуляли містом. Зустрічалися після пар і на вихідних. Це був час перших вечірок і щирої дружби.
Студентство без друзів і жартів було б не цікавим. Ми жартували багато і сміялися багато один з одного і самі з себе. Це був час, коли ми вчилися самоіронії і знаходили друзів. Студентські роки були наповнені сміхом, дружбою і вічною втомою.
Час на додаткові заняття спершу знайти було важко, але коли звикаєш то ритму навчання, знаходився час і на спорт, і на відпочинок.
Найкращим днем за роки навчання був, звісно, випускний вечір. Це відчуття гордості за пройдений шлях, за здобутий безцінний досвід і відчуття, що відкривається нова сторінка в житті.
Важливо, що у коледжі завдяки директору Володимиру Васильовичу Стасюку розвивається міжнародна співпраця і студенти мали змогу проходити стажування на кордоном. Вперше я отримала пропозицію практики в Німеччині восени після закінчення навчання. Тоді ми були вдвох: я і студентка 4-го курсу Анна Шостак. Основним критерієм вибору була німецька мова, яку я на той момент вивчала вже пів року.
Я добре володіла англійською, а німецьку, на жаль, ні в школі, ні в коледжі не вивчала. Фактично німецьку мову довелося опановувати з нуля. Я брала приватні уроки двічі на тиждень і багато приділяла вивченню мови вдома.
Коли ми приїхали в Німеччину і почали нашу практику в лікарні, саме медицина стала клеєм у спілкуванні і взаємодії з персоналом і пацієнтами. З кожним днем все легше німецька мова сприймалася на слух. І вже через два місяці практики я могла розмовляти простими реченнями і легко розуміти інших людей.
Мушу сказати, що я дуже багато часу приділяла її вивченню самостійно. Моя порада така: щоб добре володіти іноземною мовою, вона повинна бути повсюди. Я розклеювала стікери зі словами на дзеркалі у ванній і біля ліжка. Я дивилась фільми лише на німецькій із субтитрами. Я читала легкі статті і виписувала невідомі слова на стікери, які розклеювала скрізь. І саме тому вже за 2,5 роки я склала іспит на рівень C1.
До Німеччини я поїхала за спеціальною освітньою програмою. Ця програма забезпечувала певні преференції під час вивчення німецької мови, надання соціального житла в перші місяці. Працювала спочатку помічником медсестри, а потім медичною медсестрою.
Для підтвердження українського диплому в Німеччині уже необхідний вищий рівень знань мови. Для цього проходила спеціальні курси після роботи або в окремі дні. На тиждень три дні я ходила на роботу, а два дні – на курси, по 6 годин. І лише після отримання В2 можна складати іспити, як і німецькі студенти, на підтвердження свого диплому. Це мені вдалося.
Працюю я у великій клініці за 30 кілометрів від Берліна. Починала стажування у дитячому відділенні на швидкій допомозі, де працювала пів року. Потім перейшла у стаціонар, де були і новонароджені, і діти старшого віку. Маю також одиничні зміни у відділеннях ортопедії, хірургії, нефрології, пульмонології в клініці в Берліні. Професія медсестри в Німеччині вважається поважною, бо суспільство розуміє, що доводиться їм працювати у складних умовах, у групі ризику.
Мушу теж зазначити, що мені довелося працювати з великою кількістю випускників медичних коледжів з різних частин України. Тому я можу впевнено сказати, що саме теоретичні і практичні основи, які були закладені під час навчання в Івано-Франківському базовому медичному коледжі, є одними із найсильніших. А коли приїжджаю додому на Прикарпаття, то заходжу в ІФМФК, мала зустрічі зі студентами.
Мене особисто коледж загартував. Я не боюся стикатися з труднощами і ставити перед собою нові виклики. Часто собі кажу в думках: я пройшла дуже багато перешкод, і це я теж точно осилю, тому вище ніс і тільки вперед (wink).
Олеся ГЕРАЙМОВИЧ, випускниця Івано-Франківського базового медичного коледжу 2018 року.
85 розповідей випускників коледжу
