ЛІПЕЙ Дмитро Ярославович. Навчався в Івано-Франківському базовому медичному коледжі у 2015-2019 рр. за спеціальністю «Лікувальна справа» (фельдшерське відділення). У 2017 р. закінчив повний курс навчання за програмою оздоровчого та лікувального масажу в лікувально-діагностичному центрі «Школа Здоров'я». З серпня 2019 року і по даний час – брат медичний стаціонару відділення № 1 «кризових станів та первинного психотичного епізоду для дорослого населення» КНП «Прикарпатський обласний клінічний центр психічного здоров'я Івано-Франківської обласної ради» (КНП «ПОКЦПЗ ІФ ОР»). З серпня 2020 р. по вересень 2022 р. – за сумісництвом брат медичний з масажу Івано-Франківського геріатричного пансіонату (ІФГП).
Дмитро ЛІПЕЙ: Нам говорили: вчіться так, щоб ви могли довірити собі лікування і здоров'я своїх рідних
Коли мене запитують, чому саме медицина, я задумуюсь: а й справді, чому? Мені здається, що, напевно в якійсь іншій професії та сфері я себе не бачу, а іншим чинником стало те, що тітка по маминій лінії Ольга Михайлівна Міліневич також закінчувала наш коледж ще далекому 1977 році. На даний момент вона працює у клініко-діагностичній лабораторії Вигодської міської багатопрофільної лікарні, має більш як 45 років безперервного стажу. До слова, кураторкою в її групі була Орися Сафронівна Чопик, яка ще і в мої студентські роки викладала педіатрію, але не в моїй групі.
Поступити в Івано-Франківський базовий медичний коледж було важко. Я навчався на лікувальній справі (фельдшерському відділені) – обсяг прийому тоді був 70 осіб, а документи подали, якщо не помиляюсь, 150+. Це приблизно двоє студентів на одне місце.
Кураторкою нашої групи була Галина Іванівна Іванишин, викладачка української мови. Надзвичайно позитивна, відкрита та щира людина. Особисто для мене вона стала прикладом, можливо тому, що я був старостою групи та брав активну участь у художній самодіяльності коледжу, і ми з нею вирішували багато організаційних і різного роду питань по групі.
Між іншим, я не одразу став старостою. Через кілька місяців після вступу дівчина, яка була старостою, забрала документи з коледжу, і тоді на одній із перерв між парами Галина Іванівна зібрала нас, як сьогодні пам'ятаю, в аудиторії 2.5 і сказала: «Дмитре, ви будете старостою, і це не обговорюється».
Не перестаю згадувати її настанови та повчання, які так знадобились тепер, в дорослому житті. Вона завжди вчила довіряти людям, але довіряти з обережністю, вона виховувала нас не тільки як студентів, але і як людей.
Пам'ятаю всі наші поїздки групою, а їздили ми дуже багато: Львів, Гошівський монастир, Галич, Галицький національний парк. Але найбільше запам'яталася поїздка в Київ. Мені здається, що Галина Іванівна організувала її, щоб сформувати в нас у групі дружній колектив. Їй це вдалося, тому ще раз дякую їй.
Група в нас була велика – 40 студентів, оскільки на другому курсі з 5-ї фельдшерської групи до нас перевели 5 дівчат. В нашій групі не бракувало і хлопців, нас було аж 13, тоді коли по інших, фельдшерських, було до 10-ти, а в сестринських – 1-2 хлопці. Тож ми і тут були лідерами.
Найбільше з навчання в коледжі запам'ятались пари на клінічних базах підгрупою, викладачі старалися нам показати все.
Василь Миколайович Василюк – викладач хірургії, він пояснював просто і доступно. ПХОР (первинна хірургічна обробка ран) я буду пам'ятати до глибокої старості.
Ірина Василівна Вібла викладала внутрішню медицину, вона часто нас водила на приймальне відділення ОКЛ (працювала вона там за сумісництвом), і ми могли бачили багато цікавих випадків.
Ольга Миколаївна Конькова – викладачка педіатрії, прищепила нам любов до дітей. Вона з такою обережністю і добротою викладала свій предмет, що я дивувався.
А пари з акушерства і гінекології, то окрема історія, викладала нам Альона Миколаївна Валовіна. Наша підгрупка ніяк за два роки не могла потрапити в родзал на пологи. Альона Миколаївна завжди казала: «Діма, біжіть на пост до акушерок, питайте чи є пологи, який період пологів, і чи нас пускають, ви ж староста😅». І я так бігав весь третій і половину четвертого курсу. І коли ми нарешті були присутні на родах, то до кінця третього, останнього періоду пологів, не залишилось практично нікого, в родзалі була тільки Альона Миколаївна. Всі перелякалися. Про сагітальний зріз жінки зрозуміє лише наша підгрупа…
Згадую з теплом і вдячністю ще Мар'яну Петрівну Годованець і Олену Миколаївну Фесуненко. У нас завжди по п'ятницях були пари з онкології та інфектології, лише мінялися: одного тижня 1-2 пари – онко, а 3-4 – інфекція, наступна п'ятниця навпаки. Клінічні бази з цих предметів практично в різних кінцях міста, і добиратись треба було або двома маршрутками, або на таксі. А оскільки, як зазвичай, у п'ятницю всі студенти бідні, інколи ми солідно так запізнювалися.....
Одного разу нам не вистачало 20 чи 25 гривень до таксі, і Олена Миколаївна нам доклала. Не знаю, чи всі пам'ятають це, але я довго буду згадувати. А от вже на наступну пару ми йшли з тортом, бо в той день прийшла стипендія.
Щодо художньої самодіяльності, то я займався танцями – українська народна хореографія. Навчанню художня самодіяльність не заважала, навпаки, ми переключалися від занять на щось інше, а це тільки плюс.
Коледж формував нас як професіоналів у своїй справі. Викладачі завжди нам говорили: вчіться так, щоб ви могли довірити собі в плані лікування і здоров'я життя своїх рідних. І це дійсно було заохоченням.
І насамкінець я хочу подякувати, в особі директора Івано-Франківського медичного фахового коледжу Володимира Васильовича Стасюка, усім викладачам, яких я знаю і які пам'ятають мене. Під його мудрим та чуйним керівництвом зроблено і робиться так багато для нашого коледжу.
Бо дуже приємно, коли в студентські роки під час практики нам завжди казали у відділеннях чи то медсестри, чи лікарі: «То видно одразу, що то є студенти Стасюка, їм не треба багато пояснювати і вчити».
Сподіваюсь і вірю, що так буде і надалі.
Дмитро ЛІПЕЙ, випускник Івано-Франківського базового медичного коледжу 2019 року.
85 розповідей випускників коледжу
