ОЛЕКСИН (Попович) Ірина Всеволодівна. Навчалася у Івано-Франківському базовому медичному коледжі у 2012-2015 рр. на спеціальності Лікувальна справа (фельдшер). У 2013-2017 рр. навчалася у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника, спеціальність «Психологія». У 2015-2020 рр. – навчання у Івано-Франківському національному медичному університеті. У 2020-2022 рр. проходила інтернатуру за спеціальністю «Медицина невідкладних станів». З 2012 по 2015 р. працювала на посаді молодшого медичного персоналу. У 2015-2022 рр. – фельдшер з медицини невідкладних станів КНП «Обласний клінічний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Івано-Франківської обласної ради». З 2022 р. – лікар з медицини невідкладних станів ОКЦЕМД ТА МК.
Ірина ОЛЕКСИН: Коледж дав мені крила – для реалізації моїх мрій
Доброго здоров’я, дорогий читачу!
Я, Олексин (Попович) Ірина Всеволодівна, завершила навчання в Івано-Франківському базовому медичному коледжі вісім років тому (2015 р). І досі у згадках про той час залишаються найкращі спогади.
Якщо бути відвертою, я не планувала бути медиком. Але в житті випадковостей не буває. Так склалося, що мої батьки, Всеволод Петрович та Галина Михайлівна Попович, обоє навчалися у цьому закладі. Мати закінчила у 1990 році Сестринську справу, її кураторкою була Олександра Іванівна Новосельська. Згодом при спілкуванні зі мною викладачка розповіла, що мати була зразковою студенткою. Батько навчався на Лікувальній справі. Завершив училище у 1990 році, отримавши спеціальність – фельдшер. Його куратором був Роман Миколайович Мукосій. Та найцікавіше те, що батьки познайомилися під час навчання в училищі та дякуючи їхньому вибору на сьогоднішній день я маю чудову сім’ю.
Протягом дитинства я спостерігала за їх роботою. Мати працювала медсестрою в хірургічному відділенні обласної дитячої клінічної лікарні. Батько – лікарем з медицини невідкладних станів на Івано-Франківській станції швидкої медичної допомоги.
Запам’ятався випадок, який вплинув на моє остаточне рішення у виборі майбутньої професії. Повертаючись додому дорогою з села, ми стали свідками ДТП. Мій батько, не гаючи часу, побіг надавати допомогу, рятуючи життя постраждалих, що стало в моїх очах героїчним вчинком. А також те, як багато знайомих звертались за допомогою, порадою. І вони завжди знаходили час для інших.
По закінченні школи я вагалася між вступом до Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника та Івано-Франківським базовим медичним коледжем. Це був складний вибір для мене. Ситуації, з якими я часто почала зустрічатися в житті, дали зрозуміти, що вміння надавати медичну допомогу є дуже важливим. Це скоріше був вибір мати знання для себе і навчитися допомагати в першу чергу своїм рідним, а далі б час показав – чи це моє покликання чи ні.
У 2012 році я вступила на Лікувальну справу, спеціальність – фельдшер. Моїм куратором був Роман Іванович Малець. Людина з дуже добрим серцем. У нього можна було навчитися не лише латині, а й терплячості, мудрості та вміння долати труднощі. Він організовував різні просвітницькі заходи для студентів: поїздки, походи в театр, творчі заходи, що сильно об’єднували нас. На представленні груп (це 2 курс навчання) разом з групою він виконав гімн студентів «Gaudeamus». Мені дуже пощастило мати такого наставника, завжди підтримував, не давав падати духом. Став для нас студентським батьком.
Насправді хотілося б подякувати багатьом викладачам за їх витримку, терпіння, розуміння та знання, які вони намагалися нам дати.
Дуже легко полюбилася нам анатомія людини. Віра Дмитрівна Андріяшко – викладачка, яка любила свій предмет і старалась, щоб кожен, хто був не зовсім готовим до пар, опісля вийшов із закріпленими знаннями.
Аллі Василівні Бойко хочеться подякувати за цікаві та конструктивні пари з фізіології людини. Часом було дуже весело завдяки нашим хлопцям із підгрупи. Пригадую, що на одній з її пар мій батько повідомив, що у мене народився братик. Це була дуже радісна новина для мене.
З Олександрою Володимирівною Афтанас у мене відбувся перший науково-дослідницький проєкт на тему «Діти війни». Не подумала б ніколи, що ми сьогодні будемо жити в такому часі. Під час створення цього проєкту я познайомилася з Віктором Зубашевим. Він допомагав знімати і монтувати відео, а також навчив легко освоювати комп’ютерні програми.
Не можу не згадати Ярослава Олександровича Гарка і його перевірки щоденників на практиці. Всі дуже хвилювалися, коли він обіцяв прийти на перевірку. Але насправді це дуже добра людина, яка просто любила дисципліну та порядок, а особливо наші знання із практичних навичок.
Хочу віддати належне Лілії Дмитрівні Долінській за її терпеливість до нас, що завжди старалася знайти цікавих пацієнтів для того, щоб ми мали змогу навчитися пальпувати, перкутувати та аскультувати. Адже чим більше практики, тим кращий результат.
Іванні Дмитрівні Кочержук – за можливість відвідувати пари в геріатричному центрі та хоспісі, навчитися спілкуванню та допомозі літнім і важкохворим людям.
Кіндрату Григоровичу Лавруку – за можливість разом з Михайлом Бринзаком проявити свою творчість у гумористичному виступі до Міжнародного дня права.
Марині Миколаївні Гриців – за закоханість у свою професію. На її парах ми могли дізнатися багато цікавого про свій зір, перевіряли один на одному.
Лілії Миколаївні Мироновій – за те, що тримала нас у спортивній формі. Пригадую, що на її парах ми займалися в басейні коледжу фізичного виховання. Навчалися орієнтуватися на місцевості у горах, любили музичну гімнастику та біг навколо міського озера.
Не можу не згадати Любов Михайлівну Облогіну. Окрім знань з мікробіології, вона нас навчала, як себе поводити в громадських місцях (не говорити голосно по мобільному телефону, щоб сусіди не знали про тебе все до дрібниць). На парах було їй весело слухати наші відповіді. З часом я дізналася, що це творча людина. За її проханням я писала монолог для «Палички Коха» до виступу, присвяченого Дню боротьби з туберкульозом, її виконала моя одногрупниця Анна Кащій.
Олені Миколаївні Рудницькій вдячна на те, що вона перша навчала нас догляду за хворими та відпрацювання навичок. Знання і вміння, отримані на її парах, використовую досі.
Одні з найцікавіших були пари з психіатрії з Марією Михайлівною Тачинською. Пригадую пари в ОПНЛ № 1, де до нас приходили пацієнти. Нам було трохи лячно, бо ми не знали, що від них очікувати. Але майстерність спілкування Марії Михайлівни з ними дала хороший приклад нам, який допомагає і зараз – як в роботі лікаря з МНС, так і в повсякденному житті.
На пари з інфекційних захворювань було важко добиратися, особливо якщо це були перші пари. Та наша Олена Миколаївна Фесуненко мала до всього розуміння. На її парах було завжди по-сімейному тепло. За першу пару ми встигали виключно все: і теорію відповісти, і тести вирішити. На перерві ми робили COFFEE-BREAK. А під час другої пари йшли до пацієнтів у відділення. Олена Миколаївна знаходила пацієнтів відповідно до наших тем.
Лекції та пари з хірургії у нас викладав Сергій Миколайович Гафійчук. На одній із лекцій він сказав, що потрібно бути завжди впевненим у собі, не показувати страх своїм пацієнтам та їхнім родичам. Розповідав багато прикладів зі свого життя та давав можливість попрактикуватися у хірургічному відділені ЦМКЛ, де він працював.
Також хірургію у нас викладав Василь Миколайович Василюк. Запам’яталося його навчання із техніки накладання хірургічних швів.
З багатьма іншими викладачами, такими як Марія Степанівна Кулява, Стефанія Йосипівна Матіяш, Галина Богданівна Томин, Наталія Валентинівна Хван, завжди можна було віднайти поради, добру настанову та просто хороше і приємне спілкування.
Кожному, хто викладав у нас протягом трьох років навчання у коледжі, я щиро вдячна, адже серед невдалих моментів карбувався досвід, змінювався характер. Кожен мотивував по-своєму працювати над собою. Завдяки вам усім було легко навчатися згодом в медичному університеті, здобуваючи нові знання та підкріплювати отримані.
Хочу згадати і тих, кого зараз немає: Катерину Юріївну Якубів – викладачку з неврології та Зеновію Василівну Никифорук – викладачку фармакології.
Одним із найчастіше відвідуваних мною місць була навчальна частина. Де часто приходили старости: за здачею рапортичок, змінами у розкладі, звітністю по журналах. Але це місце я не уявляю без прекрасних жінок: Наталії Валеріївни Мальованчук, Альони Миколаївни Валовіни, Ірини Іванівни Гафійчук, Ірини Михайлівни Бандури. Першою, з ким я познайомилася, була Наталія Валеріївна. Вона ознайомила мене з обов’язками старости та була з нами протягом ІІ-го курсу. З третього по четвертий рік навчання з нами була Альона Миколаївна Валовіна, викладачка акушерства та гінекології. За цей час вона стала для мене «студентською мамою», що завжди могла розрадити та підтримати. Не думала, що мине декілька років і її чоловік, Юрій Дмитрович Валовіна, буде викладати у мене травматологію в медуніверситеті, а її донька ввійде до складу студентського аматорського театру AMORE IFNMU, який я очолюю. Практика з акушерства проходила в міському пологовому будинку, де ми неодноразово були присутніми на пологах, нам щастило!
У коледжі було місце для студентів, де вони мали змогу відкрити свої таланти і проявити себе – це був профком. Тут зароджувалися нові знайомства, що переростали в хорошу і сильну дружбу. Ми брали участь у творчих звітах, конкурсах. Час перебування там подарував мені хороших друзів і серед викладачів: Іванна Степанівна Тимчій, Леся Ігорівна Мельник, Уляна Худяк та Віталія Олійник. У 2014 році було організовано розколяду, де ми відвідали наших викладачів. Того ж року ми вперше провели Хресну дорогу, де використали пантоміму «Диригент», це була перша моя художня постановка.
Наступною мала бути вистава «Квиток у майбутнє», але через певні обставини вона не відбулася. Задум присвячувався пам’яті Героїв Небесної сотні. Прем’єра цієї вистави відбулася у 2018 році у стінах медичної бібліотеки ІФНМУ. А вже в березні цього ж року ми продемонстрували її у коледжі. Нас радо прийняв директор Володимир Васильович Стасюк. Студенти коледжу заповнили весь актовий зал, не виходили під час заходу і не хотіли розходитись по його завершенні. Мені до сліз було приємно, адже мрія, що зародилася у цих стінах, втілилася у життя.
Сама ідея виникла у 2015 році. Це був рік, що минув після всіх подій на Майдані. Так життя закрутило, що я була в грудні 2013 року зі своїми друзями-аніматорами парафії Царя Христа на Майзлях, серед них була і наша студентка Оксана Пронюк. Були ми там лише три дні. Це був час перед святкуванням Нового 2014 року. Але події, що відбулися 18-20 лютого, пронизані болем і гіркотою. Шкода, що розуміння приходить через втрати близьких і дорогих нам людей. Правда, є ще ті, хто досі цього не розуміє. Тоді я пообіцяла самій собі, що як тільки зможу, постараюсь зробити, щоб пам'ять не стерлась. Бо час іде, всі ми наче знаємо про ті події, але вони віддаляються від нас, якщо про них не згадувати. Протягом трьох років на моєму життєвому шляху Бог посилає людей, хто були зі мною на Майдані. Він дає можливість новим знайомствам та новій дружбі з різними людьми. Першою відгукнулась з допомогою голова EMSA Юлія Дмитрук та всі члени цієї організації. З 20-х чисел січня ми почали працювати, готувати постановку, хоча нам не вірили, що ми можемо втілити цю ідею в реальність за такий короткий час. Крім студентів організації «EMSA» були мої друзі, з якими я ще навчалася в Івано-Франківському базовому медичному коледжі: Іван Кавінський, Ростислав Зваричук, Богдан Дівнич, Андрій Климчук. Вони також відгукнулись допомогти.
За період навчання з творчими заходами ми відвідували геріатричний центр, дарували подарунки до дня св. Миколая у м. Надвірна дітям-сиротам, відвідували людей у хоспісі. Будь-яку нашу активність підтримувала адміністрація коледжу.
Я знайшла тут себе, познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком. Зрозуміла, що хочу допомагати людям, не зупинятися на досягнутих цілях і йти вперед. В океані любові, підтримки друзів, потрібних і досить важливих слів викладачів Івано-Франківський базовий медичний коледж дав мені нове дихання; крила – для реалізації моїх мрій. Дякуючи вам, я змогла здійснити те, що веліло моє серце. Бездоганна дисципліна і порядок, все для пізнання медицини.
Нічого б не відбулося, якби не керівництво нашого директора Володимира Васильовича Стасюка. Я безмежно Вам вдячна за цей колектив, за ті знання, які ми тут отримали, за теплоту тих стін, які стали вже рідними, за усмішки нам дорогих людей. Дякую, що тут мрії можуть ставати реальністю. Щиро дякую за Вашу працю, якщо б не Ви, хто зна, що б тоді було. Це є велика Ваша заслуга. Нехай Вас охороняє і благословляє Господь для тих, хто ще завітає до великого і теплого батьківського дому.
Вдячна Богові за можливість навчатися в нашому коледжі.
Ірина ОЛЕКСИН, випускниця Івано-Франківського базового медичного коледжу 2015 року.
85 розповідей випускників коледжу
