МЕЛЕНЬ (Геців) Юлія Олександрівна. Навчалася в Івано-Франківському базовому медичному коледжі у 2005-2007 рр. за спеціальністю «Сестринська справа». Після закінчення училища у 2007 р. вступила до Івано-Франківського національного медичного університету, закінчила у 2013 р. Інтернатуру проходила у 2013-2016 рр. з акушерства та гінекології. Після закінчення інтернатури пішла працювати в ІФБМК викладачкою акушерства та гінекології, де працює по сьогоднішній день, уже в ІФМФК. За сумісництвом працювала у жіночій консультації № 1 м. Івано-Франківська.
Юлія МЕЛЕНЬ: Медицина – це постійне навчання
Ще з дитинства я мріяла стати медиком. Моя тітка працювала медсестрою, тому ми з братом (її сином) завжди мали чим бавитися, «пролікували» всі іграшки вдома.
Коли прийшов час для вступу після 11-го класу, знайома бабусі розказала нам саме про цей коледж, про дисципліну і хороші знання. Дуже хотіла я сюди вступити і водночас переконатися, що медицина – моє.
На День відкритих дверей я побачила прекрасний заклад, приємне ставлення працівників училища, що ще більше підкорило мене.
До вступу готувалася досить серйозно, ходила на додаткові заняття з біології, хімії та української мови, адже дуже хотіла тут навчатися.
Згадується знайомство з групами та представлення кожної з них. Моя група вирішила, що я з подругою буду показувати танець, так як у школі ми займалися спортивними танцями. А також дискотеки, які проводили спільно з фізкультурним коледжем у тодішньому спортзалі (зараз це чудові «нульові» аудиторії).
Група моя була особлива, адже у нас був один хлопець.
Спочатку ми всі дружили, та потім, як й інші, дружили по підгрупах. Так і зав’язувалася міцніша дружба. Більшість із дівчат були «доїжджаючими», тому ми рідко проводили час поза навчанням, але це не заважало нам робити подарунки один одному на Миколая, спільні обідні перерви та перші дискотеки. Навіть після закінчення училища ми і далі продовжували спілкування та дружбу.
Пам’ятаю, як приходили до коледжу, у холі переодягалися, перевзувалися, бо без змінного ні в один кабінет не зайдеш. А ще прозірки замість мультимедійних слайдів – це ще те було випробування для тих, хто сидів на останніх рядах; та шапочки, які вимагали одягати як в холодну пору року (щоб не було холодно), так і в теплу (щоб не було видно непомитого волосся).
У пам’яті пари з анатомії, яку викладала на той час Олександра Олександрівна Босович, якої вже немає в живих. Хороша та світла людина. Вона вміла доступно та цікаво пояснити такий «важкий світ» людини.
Англійська, яку викладала Леся Федорівна Смицнюк, була на вищому рівні. Навчаючись далі в університеті, я гордилася своїми знаннями з англійської мови.
Навчання було насичене і дуже цікаве, адже практичні заняття на базах медичних закладів давали можливість набрати більших навичок як у спілкуванні з пацієнтами, так і у різних маніпуляціях.
Згадую свої практичні заняття у пологовому будинку, як ми пішли на кесарів розтин і з відкритими очима та ротом все старалися побачити. Мабуть, там і з’явилося бажання стати акушер-гінекологом. У нас були прекрасні викладачі: Людмила Володимирівна Григор’єва, Альона Миколаївна Валовіна, Наталія Василівна Павлюк, які зараз є як моїми наставниками, так і колегами на нашому циклі.
А ще чудові пари з педіатрії Наталії Валентинівни Хван та заняття в обласній дитячій клінічній лікарні, де, крім теорії, ми мали можливість побавити діток, яких залишили батьки.
Заняття у госпісі... Там і розумієш потребу у нашому фаху, адже більшість безпомічних людей дивилися на тебе, як на свого Ангела.
Основи сестринської справи – доступні та яскраві лекції Марії Іванівни Сапіжак; практичні заняття з внутрішньої медицини, яку викладав Ярослав Олександрович Гарко, пам’ятаю і до сьогодні. Всі викладачі по-своєму доносили нам знання та ділилися досвідом у різних ситуаціях.
Особисто мені училище дало поштовх у медицину, адже після закінчення я вступила до медичного університету та вибрала спеціальність акушер-гінеколога.
Правильно підібраний колектив, який прищеплює любов до людей та медицини, – це, звичайно, заслуга нашого директора Володимира Васильовича Стасюка. Адже викладачі спілкувалися з нами на рівні колег, а це, як правило, зближувало. І коли мені випала можливість працювати у коледжі, мені було дуже приємно, що я буду у колективі своїх наставників.
Теперішнім студентам хочу побажати вміти дослуховуватися до викладачів та навчитися вчитись. Адже нехай не зараз, та потім вам це пригодиться в майбутньому, бо немає поганих студентів чи викладачів, є незавершені розмови між ними.
Юлія МЕЛЕНЬ, випускниця Івано-Франківського базового медичного коледжу 2007 року.
85 розповідей випускників коледжу
