Володимир СТАСЮК: Поки заробіток медика не залежить від якості його праці, говорити про реформу в галузі зарано
Іван ГАВРИЛОВИЧ
17 червня в Україні вже традиційно відзначатимуть День медичного працівника. Оскільки лікарі, фельдшери, медсестри є колишніми випускниками медичних університетів та коледжів, то наша з директором Івано-Франківського базового медичного коледжу і його колишнім випускником Володимиром СТАСЮКОМ розмова стосувалася передовсім теми підготовки кадрів для сфери охорони здоров’я. Та найперше я поцікавився у мого співрозмовника, котрий має багатий досвід управлінської і депутатської діяльності, зрештою, досвід практичної медицини:
- Який ваш погляд на свято медиків, його значення для суспільства?
— Хотів би висловити якоюсь мірою контроверсійну думку щодо деяких спірних та сумнівних аспектів появи цього свята в нашому календарі. По-перше, не є коректною прив’язка Дня медичного працівника в незалежній Україні до третьої неділі червня. Здається, у червні 1918 року один із найбільших злочинців людства Володимир Ульянов-Лєнін видав декрет про створення Народного комісаріату охорони здоров’я тодішньої більшовицької Московії. Очевидно, то був вирішальний аргумент для встановлення у 1980 році дати цього «свята» в колишній радянській імперії. Зрештою, в українському уряді гетьмана Павла Скоропадського Міністерство народного здоров’я та опіки створили на місяць раніше.
Уже в незалежній Україні президент Леонід Кравчук у червні 1994-го встановив, а фактично — поновив відзначення Дня медичного працівника щорічно третьої неділі червня. До речі, із колишніх республік радянської імперії святкують його третьої неділі червня тільки в Росії і Білорусі. Як бачите, дуже «приємна» компаніяѕ
- Якщо я правильно зрозумів, то ви проти святкування Дня медичного працівника взагалі чи проти червневої дати?
— На мій погляд, у жодному разі нема підстав говорити про святкування, а лише про відзначення цього дня, тим більше тепер, коли Україна веде війну з московським окупантом, коли чи не щодень на фронті гинуть люди, захищаючи нас із вами.
З другого боку, попри наявність багатьох міжнародних днів — медичної сестри, акушерки, стоматолога, травматолога і т. д., відзначення Дня медичного працівника в Україні не позбавлене логіки. Цього дня маємо нагоду нагадати суспільству, що існує така важлива галузь, яка і сама, відверто кажучи, є хворою, не може повноцінно виконувати свої функції, спрямовані на захист і порятунок людського життя і здоров’я. Відзначаймо ж цей день як можливість обговорити болючі проблеми галузі й окреслити невідкладні кроки її поступу. Але, повторю, вважаю сумнівним робити це саме третьої неділі червня. На моє, і не тільки, глибоке переконання, ідеально поєдналося б відзначення Дня медичного працівника і Всесвітнього дня здоров’я, який щорічно відзначають 7 квітня, на Благовіщення. Саме цього дня 1948 року було засновано Всесвітню організацію охорони здоров’я.
- Як би ви, перший за незалежної України керівник обласного управління охорони здоров’я, оцінили нинішній стан медичної галузі в області й загалом у державі?
— Очевидно, що цей стан не може не викликати глибокого занепокоєння, і на те є вагомі об’єктивні причини. Розвиток медицини, як правило, тісно пов’язаний із розвитком інших галузей державного організму, передовсім економіки та фінансів. Тож, образно кажучи, важко оздоровлювати якийсь окремий орган, якщо хворий весь організм. Зрозуміло, що позитивні зміни в медицині будуть помітними, якщо вони відбуватимуться і в інших, зокрема базових, галузях народногосподарського комплексу. Останнім часом бачимо в медицині певні обнадійливі зрушення, і було б добре, якби вони мали успішне завершення.
- Ви свідомо чи випадково не вживаєте терміну «реформа»?
— Як на мене, наріжним каменем реформи в галузі охорони здоров’я, окрім інших важливих чинників, має бути узалежнення оплати праці медичного працівника (без штучних обмежень) від її якісних показників, за об’єктивними критеріями. На жаль, такої строгої залежності поки що не існує, а тому, на мою думку, передчасно стверджувати, що в медицині відбувається реформа. З другого боку, будь-яка реформа не матиме успіху, якщо вона не є зрозумілою і її не підтримують влада, керівники і працівники закладів охорони здоров’я, пересічні громадяни. Наразі ж такого «єдиномислія» не помічаємо.
- Справді, від якості підготовки медичних кадрів залежить дуже багатоѕ
— В Україні цей важливий чинник недооцінюють, що для мене вельми прикро. Тим часом у багатьох випадках громадянське суспільство пред’являє серйозні претензії до якісних параметрів роботи закладів охорони здоров’я та їхніх працівників. Адже без належно підготовлених медичних кадрів — від головного лікаря і до рядової медсестри — неможливе ефективне функціонування практичної медицини. Наша область оптимально забезпечена лікарями і медсестрами, маємо подекуди навіть їх надлишок. Але, погодьтеся, далеко не завжди ми задоволені фаховим рівнем та й, зрештою, духовно-моральними якостями представників медичної спільноти, до яких звертаємося по медичну допомогу.
І однією з об’єктивних причин, яка спричинює пересічно невисоку якість підготовленості медичних кадрів, є, як не парадоксально на перший погляд не звучало б це для декого, демографічна криза. Бо вона має своїм наслідком зменшення кількості учнів у школах та числа абітурієнтів, котрі прагнуть здобути медичний фах. Також даються взнаки криза освіти, зокрема медичної, та відплив молодих перспективних фахівців за кордон. Щоб аргументувати цю свою думку, проаналізую деякі цифри. Якщо у 1986-му (до речі, це рік чорнобильської катастрофи) на Івано-Франківщині народилося 24 784 дитини, які у 2003-му мали б закінчити 11-річну школу, то вже у 2001-му прийшли на світ лише 13 851 дитина — вони мали б здобути повну середню освіту нинішнього року. Торік у нашій області народилося майже на 450 дітей менше, ніж у згаданому найгіршому 2001-му. Бачимо парадокс: попри зменшення в Україні кількості випускників старшої школи, спостерігається помітне збільшення контингенту студентів, які здобувають повну вищу освіту в навчальних закладах, у т. ч. і в медичних. Навіть лише сам цей факт, поряд із низкою інших визначальних чинників, засвідчує, що пересічно знижується рівень знань студентського контингенту, а в кінцевому підсумку — і якість підготовленості молодих кадрів, зокрема тих, які здобули медичний фах.
- Чи МОЗ України якось впливає на цю ситуацію, обумовлену демографічною кризою?
— Як на мене, дії Міністерства охорони здоров’я у цій ситуації не є вичерпними. Бо якби там глибоко усвідомили виниклу проблему, то давно б уже реалізували ідею, закладену в змісті петиції, яку ми двічі оприлюднювали на сайтах найвищих органів державної влади і про яку я ще скажу. Хоча заради справедливості зазначу, що МОЗ дещо зробило в цьому напрямі. Зокрема нинішнього року збільшило до 150 балів «вагу» сертифікатів ЗНО, що необхідні для вступу в медичний ВНЗ (окрім української мови і літератури) — з цієї причини кількість першокурсників, передовсім контрактників, може зменшитись на 25-30%. Також стали загалом жорсткішими вимоги до студентів на фініші їх навчання: міністерство доповнило ліцензійний інтегрований іспит «Крок 3» сучасними вимогами до підготовки лікарських кадрів за кордоном, що, своєю чергою, спричинить певний «відсів» уже серед випускників медуніверситетів.
- У вас, Володимире Васильовичу, за плечима понад два десятиліття керівництва медичним коледжем, а до того, у 1990-1994 роках, ви були чільником обласного управління охорони здоров’я — першим після проголошення незалежності України. П’ять разів поспіль вас обирали депутатом Івано-Франківської міської ради та раз — до обласної ради. Чи цей ваш багатий управлінський і депутатський досвід не підказує вам, як можна максимально зменшити негативний вплив демографічної кризи на якість підготовки медичних кадрів?
— Ще у 2002-му ретельно проаналізувавши показники народжуваності за попередні 15 років включно зі згаданим 2001-м, ми запропонували міністерствам охорони здоров’я та освіти, а також профільним комітетам Верховної Ради конкретний план дій, побудований на ррунтовній доказовій базі. Зокрема щоби бодай частково враховувати уже вивчене в медичному коледжі його випускником, який, на нашу думку, в медуніверситеті мав би навчатися на рік менше, за окремими навчальними планами та програмами. А при вступі до медичного ВНЗ він мав би складати іспити з фахових дисциплін, а не із загальноосвітніх предметів. Цю ідею було реалізовано в не зовсім досконалому вигляді і виключно на контрактній формі навчання лише у 2012 р. (до того випускник медичного коледжу чи училища міг здобути лікарський фах, навчаючись за однаковими навчальними планами і програмами разом із випускником школи та складаючи такі самі вступні іспити). Тим часом повноцінна реалізація нашої пропозиції серед інших плюсів автоматично поліпшувала б якісний склад студентського контингенту в медуніверситетах за рахунок уже частково фахово підготовлених і професійно зорієнтованих молодих людей. Звичайно, за умови застосування об’єктивних критеріїв відбору випускників медичних коледжів у студенти.
- А тепер розкажіть про ваші петиції, розміщені на сайтах органів державної влади. Про що вони?
— У цих петиціях, оприлюднених восени минулого року й навесні нинішнього (власне, це за змістом одна петиція у двох варіантах), адміністрація коледжу знову повернулась до старої теми, вважаючи реалізацію нашої пропозиції у 2012 р. половинчастою. Суть петицій у тому, щоб кожний медуніверситет виділяв 25-50% ліцензійного обсягу набору абітурієнтів, включно із держзамовленням, для випускників медичних коледжів та училищ, вони не мали би складати фахових вступних іспитів, які, певна річ, не можуть бути об’єктивнішими за іспит «Крок-М», що його складають усі випускники медичних коледжів (училищ) перед одержанням диплома. Серед інших запропонованих нами новацій — ці дівчата і хлопці мали б навчатись на один рік менше, за окремими навчальними планами і програмами, а після закінчення медуніверситету отримувати диплом лікаря загальної практики.
- Власне, який диплом отримує нині випускник медуніверситету?
— Цей диплом, я б так сказав, не має ваги, бо його здобувач, якщо не пройде після цього інтернатури, не буде придатним до жодної діяльності. Ви запитаєте: то, власне, для чого видавати випускникові медуніверситету диплом до проходження ним інтернатури? Справді, ситуація дуже суперечлива, бо протягом 6 чи 5 років навчання слабо стимулює до нього студентів такий диплом лікаря.
Отож якщо вдасться реалізувати на державному рівні те, що ви пропонуєте у своїй петиції, то...
— ...то навіть серед меншої через низькі показники народжуваності в Україні кількості випускників шкіл зросте число тих, хто захоче спробувати здобути медичний фах, обираючи, скажімо, для початку медичні коледжі та училища. А вже найкращі з-поміж випускників цих закладів зможуть продовжити навчання в медуніверситетах України, в т. ч. й за кошти бюджету, без вступних іспитів — на основі результатів проведеного Центром тестування при МОЗ України ліцензійного інтегрованого іспиту «Крок-М». Зауважу, що цей іспит комплексний, охоплює з десяток клінічних дисциплін і є об’єктивнішим за будь-які вступні випробування — усні чи письмові. Зрештою, випускники шкіл теж не складають вступних іспитів, а вступають за результатами ЗНО. На наше глибоке переконання, диплом лікаря загальної практики, що його випускник медичного коледжу після зарахування без вступних іспитів до ВНЗ одержить через 5 років, буде, на відміну від нинішнього, надійним підррунтям для майбутньої (при потребі і бажанні) його спеціалізації — з хірургії, травматології, неврології тощо.
- Чи вдалося вам, Володимире Васильовичу, знайти підтримку вашої ідеї серед чільників медичних навчальних закладів України?
— Поки що ні, незважаючи на те, що ми з колегами з нашого навчального закладу не раз зверталися з відповідними аргументами до керівників медичних коледжів та університетів — як індивідуально, так і через центральні та місцеві ЗМі. Це я пояснив би браком громадянської зрілості та суспільної відповідальності за стан справ у галузі охорони здоров’я, зокрема у медичній освіті. Першого разу під петицією було зібрано понад 1 300 голосів, другого — понад 1 600. Майже 85% підписантів — працівники і студенти нашого коледжу.
- Що далі збираєтесь робити?
— Двічі на рік будемо реєструвати цю петицію на сайті Кабміну та щоразу звертатися за підтримкою до керівників медичних навчальних закладів України, до суспільства, яке, вважаю, також мало б зацікавитися цією проблемою, доки нам не вдасться набрати 25 тисяч підписів, необхідних для розгляду петиції на урядовому рівні й реагування на неї. Наступну, вже третю, кампанію зі збору підписів під петицією розпочнемо орієнтовно вже у першій декаді вересня нинішнього року, про що повідомимо в рубриці новин на сайті нашого івано-Франківського базового медичного коледжу. Будемо проводити ці кампанії доти, поки, як мовиться, «глухий не почує, а сліпий не побачить»ѕ
- Що ще, на вашу думку, могло би позитивно вплинути на поліпшення якості навчального процесу в медичних освітніх закладах, а відповідно — і якості підготовки медичних кадрів?
— Це якби працевлаштування на будь-яку вакантну посаду в медичній сфері, на котру претендує більш ніж один претендент, відбувалося на конкурсній основі і за об’єктивними фаховими критеріями, а не за якимись іншими. До речі, на початку 90-х років минулого століття ми вже намагалися запровадити таку демократичну новацію в нашій області, долаючи спротив окремих керівників медичних закладів. Результатом цього було б усвідомлення й кожним студентом, що є резон добре вчитися, оволодівати фаховими навичками та вміннями.
- Володимире Васильовичу, ви єдиний серед чільників медичних навчальних закладів України входите до складу робочої групи Міністерства освіти та науки, якій доручено підготувати проект Закону України «Про фахову передвищу освіту». Для чого потрібен такий закон?
— Спершу трохи історії. У 2014 році окремі безвідповідальні особи із вченими ступенями та званнями пролобіювали прийняття Верховною Радою Закону України «Про вищу освіту». Якби ті лобісти керувалися здоровим глуздом та інтересами держави, то спочатку було б ухвалено рамковий Закон України «Про освіту», а вже потім — локальні закони про вищу освіту, професійно-технічну тощо. Прийнятий Закон «Про вищу освіту» фактично мав знищити нинішні коледжі й технікуми, поставивши їх перед вибором: або йдете до нас, у сферу вищої освіти, а ми в разі нестачі викладачів дамо вам працівників із вченими званнями та ступенями, або ж опускайтесь у простір професійно-технічної освіти.
На жаль, через некомпетентність більшості депутатів Верховної Ради в освітніх питаннях закон було проголосовано, і вже четвертий рік іде боротьба, зовсім недоречна в умовах московської агресії, за збереження складника освіти, який уже виборов собі назву — фахова передвища освіта. Немає на сьогодні доказової бази, що, скажімо, маніпуляційну медичну сестру краще підготує викладач із лікарським дипломом та вченим ступенем, а не медична сестра-магістр із багатим практичним досвідом. Тим більше, що в Європі (а ми так часто сліпо копіюємо західний досвід!) медсестру, як правило, готує медсестра з повною вищою освітою. Бо лікарська і медсестринська професії — це різні речі, і кожен має виконувати властиві йому функції: медичний університет — готувати доброякісні лікарські кадри, а коледж — доброякісні кадри медсестер для потреб практичної медицини.
Можу повідомити, що перші на Прикарпатті медсестри-магістри вже працюють у нашому коледжі. Вони після одержання диплома молодшого спеціаліста та багатолітньої практичної діяльності здобули фахову освіту (бакалаврську і магістерську) у Тернопільському державному медичному університеті. Медсестер із повною вищою освітою на найближче десятиріччя потрібно буде не так уже й багато. Висловлю крамольну думку: вища освіта апріорі в найближчій перспективі не зможе нічого суттєво змінити, якщо зарплати медсестри, початкуючого лікаря та санітарки за розміром будуть на одному рівні, а саме таку зрівнялівку маємо сьогодні в Україні.
- Розмову нашу ми розпочали із Дня медичного працівника, який відзначатимемо за кілька днів. Що би ви з цієї нагоди побажали прикарпатським медикам?
— Активної громадянської позиції, свідомої участі в розпочатому реформуванні медичної галузі. Завжди пам’ятати крилатий вислів, що «рабів до раю не пускають». і, звичайно, — здоров’я, фахових і життєвих успіхів, родинного добробуту. А також, щоб кожен із нас, медиків, незважаючи на несприятливі суспільні обставини, завжди залишався людиною, яка усвідомлює своє божественне походження...
