Коли в Білих Ославах, одному з трьох «кольорових» сіл на Надвірнянщині, молодята кличуть гостей на весілля, починають це робити з хати Гринюків. У гуцулів є повір’я, що першими слід зайти до добрих людей. А такою все село вважає шкільну медсестру Ганну Іванівну Гринюк. Тому і у хресні мами її охоче запрошують.
Хоча немісцева, а з села Назавизів того ж району. Та ославчани вже й забули, що Ганна Іванівна «не їхня». Чомусь називають її в селі «Люся Іванівна». Звикли – і так є. Й сама звикла. Тож і ми так величатимемо.
Як і звикли за допомогою звертатися до Люсі Іванівни в будь-яку пору дня і року. Знають: не відмовить, вислухає, допоможе і мудрою порадою, і медсестринською маніпуляцією, і просто добрим словом. За пів століття, відколи живе в Білих Ославах, Люся Іванівна стала тут «своєю».
Так-так, рівно пів століття тому молоденьку Ганнусю Гаврилюк після закінчення Івано-Франківського медичного училища направили на роботу у це «кольорове» село завідувати ФАПом. Такий фах для себе найстарша донька з багатодітної назавизівської родини вибрала свідомо.
– Я в 15 років пішла вчитися, ще зовсім дитина, – розповідає Люся Іванівна. – Але з дитинства любила медицину, не боялася ні уколів, ні щеплень. Так і пішло – до цього часу. І не жалію за свій вибір.
Хоча минуло стільки років, називає не лише улюблені предмети в училищі, а й викладачів: Чеслава Михайлівна Рішко з акушерства, Маргарита Михайлівна Супатович з терапії. А от з інфекційних хвороб, зізнається, ім’я і по батькові забула, а самі заняття добре пам’ятає. Наголошує: наука, здобута в училищі, згодилася їй, молодому спеціалісту.
Пригадує, як важко було працювати в перші дні. Село без світла, хіба лиш у центрі де-не-де горіли лампочки від радгоспного генератора. У медичному закладі – тільки два ліжка. У домашніх умовах жінки народжували вдвічі частіше, ніж у лікарні. Уже через десять днів їй, ще самій майже дитині, довелося приймати пологи. До того ж удома, та ще й двійню. Ой, як добре, що акушерство було серед улюблених предметів в медучилищі. Саме ці хлопці – тепер поважні чоловіки, уже самі дідусі з онуками – стали її першими похресниками.
Загалом хрещеників у Люсі Іванівни зо три десятки. А у галицьких селах аби кого в хресні не кличуть. То треба мати велику шану від людей. Наймолодша похресниця у 1991 році пішла в перший клас школи, де вже працювала Люся Іванівна шкільною медсестрою.
Ще одна ославчанка з тих, у кого фельдшерка приймала пологи, вже прабабуся. Отак час летить – не встигнеш огледітися.
У трудовій книжці Ганни Гринюк (як в документах) всього два записи: 1970 рік – завідувачка Білоославського ФАПу, з 1986 року – медична сестра Білоославської ЗОШ І-ІІІ ступенів. І там, і там – турбувалася про діточок.
З сумом говорить, що колись у Білих Ославах була значно більша народжуваність: до 120 малюків на рік. Тепер куди менше. Хоча це велике село (4,5 тисячі жителів) і має свою гарну історію. Тут народилася відома галицька дитяча письменниця Марійка Підгірянка, школа носить її ім’я, є музей письменниці. Наприкінці 40-х років минулого століття це був активний центр підпілля ОУН, а в 70-80-х роках – катакомбної УГКЦ. Славиться село народними майстрами. Та й знаходиться в Карпатах – навколо неймовірна краса.
У школі завучем працювала ще одна випускниця Івано-Франківського медичного училища – Валентина Іванівна Щерб’юк (Боднарук). Це вже потім вона здобула вчительський фах, а до того була фельдшеркою і в сусідньому Чорному Потоці, і в Дніпропетровську, медсестрою в санаторії «Прикарпатський» та Білоославській лікарській амбулаторії. А спершу закінчила з відзнакою медучилище. Вступила, як уже в селі працювала Люся Іванівна.
Взагалі вважається, що до Гринюк в Білих Ославах не було «своїх» медсестер і фельдшерів. Зате потім дуже багато дівчат вибрали для себе такий фах. Вчилися і в Коломиї, і в Івано-Франківську, але таки більшість – в обласному центрі. Закінчила Івано-Франківський базовий медичний коледж і її онучка Марійка.
У Білих Ославах Ганна Гаврилюк знайшла свою половинку, вийшла заміж за Василя Гринюка, народила дітей. Її діти змалку знали, яка у мами відповідальна і непроста робота. Вони медицину для себе не вибрали. Донька Надія – вчителька початкових класів, син Любомир – начальник зміни на заводі «Нафтохімік Прикарпаття». Тим більше тішилася, що онучка пішла бабусиною стежиною.
Немає хати, де б за 50 років не побувала сільська фельдшерка, яку називають «докторкою». За ці роки доводилося їй бути і за хірурга, і за терапевта, і за педіатра. Ще коли тільки почали говорити про сімейну медицину, в Ославах стверджували, що у них є «своя сімейна докторка», «докторка номер один». Навіть з Надвірни чи Івано-Франківська, буває, телефонують до неї за порадою. Бо довіряють. Бо люблять.
– Наша Люся Іванівна лягає спати в халаті, а не в нічній сорочці, – жартують односельчани, – бо в будь-яку годину ночі її можуть покликати. Звикли до неї як на швидку бігати, ще й в центрі живе, біля дороги. В нікого нема такої легкої руки, як у неї, особливо на внутрішньовенні уколи.
Про халат Люся Іванівна не заперечує. Усміхається і додає.
– Як яка ніч. То нікого нема, тихо-тихо, а то за ніч по кілька разів кличуть. Одна докторка живе у Делятині, інша у Фитькові – а я близько, – пояснює це так.
А у односельчан своє пояснення – і це як у житті: у кожного своя правда. Якби не довіряли, якби не вважали «мудрою докторкою», то і не турбували б. Досвід великий, знає більше за деяких лікарів, ніколи нікому не відмовила.
Є у Люсі Іванівни жіноча сумочка, де повно ліків. Це вже звичка справжнього медика – без цього ніколи і нікуди не ходити. На запитання, чи достатньо грошей виділяють на таку «аптечку», умисне не відповідає, натомість перераховує, що в ній має бути обов’язково. Відчуває відповідальність за кожного з учнів школи (їх майже 700), за вчителів, за односельців, які звертаються до неї за допомогою.
Турбує Люсю Іванівну, приміром, що як зробили у селі добру дорогу, то і аварій стало більше. А то ж здебільшого молоді люди в ДТП потрапляють. Зараз ще клопотів додав коронавірус, який не оминув Білі Ослави. Ще й повінь 2020 року наробила лиха.
Якою хотіла б бачити медицину? Менше писанини, краща оплата праці медиків, швидка допомога на селі.
У 2011 році Ганні Іванівні Гринюк було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник охорони здоров’я України», чи не єдиній на всю Надвірнянщину. Нагороджена також нагрудним знаком «Відмінник охорони здоров’я». Сама ж найбільшою нагородою вважає шану від людей, для яких є «своєю докторкою».
Галина Добош.
