Над робочим столом в кабінеті головної медичної сестри Івано-Франківського міського перинатального центру Галини Дроздюк висить образок Матері Божої і власноруч зроблена вишивка в рамочці, а ще горщики з квітами. Вишивки і квіти – це її захоплення. Не завжди є багато вільного часу, але «ще очі не підводять» для вишивання, а квіти, як діти – на любов і догляд відповідають буйноцвіттям.
Вдома у Галини Олексіївни теж квітів і вишивок багато. Любить їздити в гори, на природу. А вдома сама створює цю природу. Висаджує квіти не лише біля своєї домівки, а й сусідам попід паркан. Не соромиться взяти в руки віник, щоб підмести їхню невеличку вуличку у Тисмениці, бо хоче жити в комфорті.
Ранок у неї починається саме з квітів, наче набирається від них енергетики на цілий день. Бо найперше їх бачить. А тоді першим автобусом – до Івано-Франківська. Такий собі відлагоджений механізм з чітким ритмом, до якого вже звикла.
Ось уже сорок років день у день Галина Дроздюк їздить з Тисмениці спершу на навчання в Івано-Франківське медичне училище, потім на роботу в пологовий. Як прийшла сюди після закінчення училища, так і працює, хіба змінювалися назви лікувального закладу (родильний будинок, обласний пологовий, міський пологовий, останні три роки – міський перинатальний центр) і її, Галинки, а згодом Галини Олексіївни, посади.
Перші чотири місяці – медсестра у відділенні новонароджених. Складно, бо тоді ще не було сумісного перебування мам з дітьми, на зміні одна медсестра, якій доводилося перепеленати, нагодувати по 30 дітей – і так щогодини. Потім перейшла у відділення акушерської патології, де лежать вагітні на збереженні. Пропрацювала там три роки. Згодом рік в тому відділенні старшою акушеркою. З 1987 року – головна медсестра лікарні.
А поштовхом до вибору медичного фаху для Галі Дроздюк стала хвороба тата, якому двічі на день потрібно було колоти інсулін. Це взяли на себе мама з донькою. Коли мама не мала змоги робити ін’єкції, долучалася восьмикласниця Галинка.
Вступила в Івано-Франківське медичне училище, на акушерське відділення. Вчилася добре, закінчила училище з червоним дипломом. Ще під час навчання їй довірили прийняти перші пологи, що, можливо, і визначило майбутню професійну стежину.
– Це було під час практичного заняття в училищі, – згадує той день, що закарбувався в пам’яті. – Ми прийшли в родзал і досвідчена акушерка Калина Тимофіївна (згодом з нею довгі роки працювали разом в пологовому) запитує: «Хто хоче спробувати, що це таке?». А класна керівничка (так тоді називали куратора групи) запропонувала мені. Страху не було, бо то були і мої руки, і акушерки – все під контролем. Викладачка ще сказала, що Калина Тимофіївна буде для мене хресною мамою в медицині.
Що цікаво: Галина Олексіївна пам’ятає і ті три рахманівські ліжка, і що «її» рожениця лежала на середньому, а от хто народився – хлопчик чи дівчинка – не пригадує. А, може, і не помітила у тих хвилюваннях. Зате, додає, коли в родзалі звучало «тужся», здавалось, що всі, хто поряд, «допомагають» жінці, тужаться разом з нею. Так і зараз. «Особливо студенти попадають під вплив тієї команди», – каже зі сміхом.
Свою роботу Галина Дроздюк вважає особливою, бо вона пов’язана з народженням діточок.
– Я не раз казала, що у порівнянні з медичними сестрами інших спеціальностей у нас, акушерок, робота найкраща, – каже Галина Олексіївна. – Бо це не робота з хворими, а зі здоровими, які народжують і яким ми надаємо медичну допомогу, допомагаємо їм народжувати. Звичайно, і у нас є хворі жінки у гінекологічному відділенні, я дещо, можливо, узагальнюю. Але якщо далі порівнювати з тими, хто доглядає лежачих, немічних людей, після операцій, то наша робота ніби легша. Та вона дуже відповідальна, бо за лічені хвилини ситуація може змінитися і може бути всяке.
Поза сумнівом, коли народжується немовля, своїм криком сповіщаючи про це світ і людей, коли спогади про біль за хвилину будуть стерті з очей породіллі материнським щастям – це дарує неймовірну радість багатьом людям. Радість мам, татів, бабусь-дідусів, братів-сестричок сприймають і як свою особисту вони, акушерки. Наче це в їхній родині народився малюк. Бо він таки «їхній», адже їхні руки прийняли його у цей світ.
Іноді шкодує Галина Дроздюк за медичною практикою. Бо при адміністративній роботі (такі вже функціональні обов’язки головної медсестри) ніби відсторонена від пацієнток, не виконує медсестринські маніпуляції. Зате відповідальності має з вершком – і за тих, чию роботу повинна організовувати, і за навчання, і за санітарний стан лікарні. Сама працювала у різних відділеннях, тож, як мовиться, все знає зсередини.
Плюс досвід. І свій, і колег. Лікарі, які приходять самостійно працювати після інституту, прислуховуються, питають, радяться з тими акушерками, медсестрами, які мають великий стаж. Навіть вчаться у них. Бо теорія – це одне, практика – це інше.
А практика для студентів, особливо для майбутніх фахівців середньої ланки, дуже важлива. Теоретично ні крапельницю не навчишся ставити, ні уколи зробити, ні пологи прийняти. Саме головна медична сестра здійснює загальне керівництво студентською практикою. Порівняння між різними навчальними закладами, на думку Галини Дроздюк, однозначно на користь Івано-Франківського базового медичного коледжу.
– Це дуже добре, що вони мають можливість проходити практичні заняття протягом навчального року, – ділиться думками. – Особливо серйозно ставляться до практичних занять ті, хто планує йти до нас на роботу. Одна справа, коли людина потрапляє в невідому обстановку – поки вона втягнеться, призвичається, а інша справа – коли йде, як до себе додому, де вже звикла і де навіть стіни допомагають.
Додає, що студенти ІФБМК добре підготовлені. Приємно, що директор коледжу Володимир Стасюк підняв медсестринство на вищий рівень. Йдеться не лише про викладання, а й акцентування на проблемах підготовки та праці на обласному і всеукраїнському рівні, підняття престижу медичної сестри. Бо прикро, що така праця не оцінюється відповідно державою. Зарплата майже як у санітарки – а відповідальність не можна навіть порівнювати.
Не нарікає Галина Дроздюк на сьогоднішню молодь, але делікатно каже, що раніше були дисциплінованіші і не такі самовпевнені, ніби знають все. І тоді доводиться, м’яко кажучи, декого ставити на місце. Тож треба бути і психологом, когось похвалити, когось пожурити, когось і насварити за закритими дверима. І це теж обов'язки головної медичної сестри, бо з характерів багатьох формується колектив.
40 років тому, коли прийшла вчитися в Івано-Франківське медичне училище Галина Дроздюк, на курсі були три фельдшерські групи і одна акушерська. З багатьма зводять медичні стежки у щоденній роботі. А ще зустрічалися через 20 і 30 років, на відзначенні 80-річчя ІФБМК. То особливі моменти – як повернення в юність.
Галина Добош.
