Новини

30 постатей випускників...Лілія ХРИСТУК

До п’ятнадцяти років життя Лілії Зіновіївни можна вважати калейдоскопом змін. Народилася в курортному Яремче, а дитинство минуло у селі Красне на Рожнятівщині, батьківщині тата. Для оволодіння медичним фахом поїхала в далекий Новгород, а закінчила навчання і отримала диплом медсестри в Івано-Франківському медичному училищі. Зате наступні більш як чверть століття – приклад стабільності і вірності: всі ці роки пропрацювала в обласному клінічному онкологічному диспансері. Сьогодні Лілія Христук – головна медсестра КНП «Прикарпатський клінічний онкологічний центр».

Межею між тими двома періодами став особливий рік – 1991-й. Особливий не лише для юної Лілі Білоус (в дівоцтві), а й для колишнього Союзу, що розпався, і для України, що здобула незалежність.

Ліля в той час вчилася в Новгородському медичному училищі в Росії. Місто-герой Новгород був тоді містом-побратимом Івано-Франківська, і такі обміни студентами віталися. Разом з нею у групі вчилося більше десятка українців, зокрема з Крихівців, Долини, Вінничини – така собі українсько-російська група.

– Нас називали «хохлушками», але тоді ще не було злісного «бандеровци», – згадує ті часи. – Провчилася я рік, і вже відчувалися якісь зміни на побутовому рівні. Відчули навіть по пошті – листи, посилки з дому почали не доходити, губитися. Пам’ятаю, ми ходили, шукали, а воно десь «блукало». Це втрачалися уже відносини між «народами-братами». Були якісь політичні нюанси, які ми, діти, тоді ще не розуміли. Хоча не було так, що нас вислали чи сказали забиратися геть.

З проголошенням незалежності України співпало бажання студентки повернутися додому. Зізнається, що не політичні події до того спонукали. Швидше бажання рідних, аби донька була ближче. Самій теж бракувало тепла батьків, краси Карпат (хоч вона і різна в Яремче та Красному, але енергетично цілюща), рідної мови. Перевелася на навчання в Івано-Франківське медичне училище, на другий курс.

З вдячністю згадує директорку училища Марію Василівну Мудрак, Романа Івановича Мальця, який навчав латини, Юліану Юліанівну Саган, яка вела терапію, Любов Михайлівну Облогіну, викладачку інфекційних хвороб, Олександру Денисівну Воєводу, яка вчила сестринської справи і до цього часу працює в коледжі і з якою тепер співпрацює як головна медсестра онкоцентру, адже відповідає за студентську практику.

А на роботу сюди, в онкодиспансер, Лілія Христук прийшла за державним розподілом. То був складний розподіл, бо пропонувалися «складні» лікувальні заклади: інфекційна, фтизіодиспансер, онкоцентр. Тоді, не роздумуючи, вибрала онкологію.

– Дали направлення, я з тим направленням сіла в маршрутку і довго шукала онкодиспансер, – згадує своє працевлаштування. – Тут була кадрова проблема, вільних посад було доволі багато. Головна медсестра почала перераховувати, але наголосила: нам дуже потрібна процедурна медсестра у відділ гінекології. Я одразу погодилася.

У тому відділенні Лілія Зіновіївна працювала і перев’язувальною медсестрою, і палатною, і старшою. Як мовиться, через все перейшла, все спробувала.

– Знаю роботу від самого початку. Для мене без проблеми, якщо медсестричка не може щось виконати чи виникають якісь труднощі, то я одягну рукавички, вколю, допоможу, поєдную «керування» з практикою дотепер, – але одразу додає. – Медицина потребує постійного навчання. Тому треба вчитися і вчитися.

У 2001 році з посади старшої медсестри відділення перейшла головною медсестрою онкодиспансеру. В підпорядкуванні Лілії Христук зараз 167 медичних сестер і 88 молодших (санітарок). Як головна медсестра здійснює контроль за їхньою роботою, а також за санітарно-епідемічним станом у закладі, за організацією харчування пацієнтів, за раціональним використанням лікарських засобів. Всі ці роки відчуває підтримку головного лікаря (тепер генерального директора) Володимира Романчука. Співпрацює з викладачами медичного коледжу під час практики.

– До нас дівчатка люблять приходити на практику, хоч і нелегко відпрацьовувати маніпуляції, коли пацієнти після хіміотерапії, тривалого лікування, –  розповідає Лілія Зіновіївна. – А ми ними тішимося. В нашому коледжі сильна база, добрі дітки, гарні випускники, майже готові до роботи. Трошки їх адаптувати під свої відділення, специфіку – і практично готова сестричка. Тішить, коли бачиш: дитина не просто пішла в медицину, бо сказала мама, а це її вибір, покликання. А в коледжі до студентів ставляться з повагою як до особистості, звертаються на Ви.

Лілія Христук визнає, що робота в такому лікувальному закладі як онкоцентр є відповідальною, складною, насамперед з моральної точки зору. Може, від того і плинність кадрів, і розчарування декого. Не всім вдається адаптуватися.

– Не можу сказати за всіх, але більшість з нас робиться стресостійким, бо ця робота вимагає нас такими бути, – Лілія Зіновіївна розмірковує над проблемами деонтології і професійного вигорання. – Тільки добра фізична і психологічна підготовка, добрий настрій, добре серце не дають нам вигорати. Треба вміти перезавантажуватись, залишати роботу, виходячи за поріг лікарні. І повертатися з новими силами, запитувати наших пацієнтів: «Як ваші справи? Не розстроюйтесь, все у вас буде добре». Навіть важких пацієнтів ми намагаємося обнадіювати. А з родичами хворих, яким теж важко, яких теж потрібно зрозуміти, говоримо по-іншому: «Не смійте тут плакати і розкисати. Ви повинні підтримати своїх рідних, а плакати будете так, щоб вони не бачили ваших сліз». Хіба голосіння і плач – це підтримка? Сльози не допоможуть, навіть нашкодять.

Не всім вдається звикнути до такої роботи. Можна навчити маніпуляцій, але оту «стресостійкість», чуйність, вміння бути милосердним, не пропускаючи все через власне серце, не всім випадає здобути. Такі на роботі в онкоцентрі не затримуються, їх і не просять залишитися. А ті, що працюють уже роками, віддані своїй справі.

– Так, наші хворі особливі, їхні діагнози стають ударом і для їхніх рідних, – розповідає Лілія Христук. – Не треба особливої освіти, щоб розуміти, що то проблема, і то дуже серйозна. Але все залежить від того, як зашвидко звернулися за медичною допомогою. Ми на цьому акцентуємо і студентам, які приходять на практику до нас. Просимо їх: як їздите у свої села, завжди націлюйте людей, що треба йти до лікарів, не боятися обстежуватися, не займатися самолікуванням. Рання стадія – то більші шанси на одужання.

Сама ж дуже тішиться, коли зустрічає своїх пацієнтів, які одужали, повернулися до повноцінного життя. Має приклад з власної практики, коли працювала ще маніпуляційною медсестрою в гінекології. Жінка, у якої був діагноз онкології, проблеми і гінекологічні, і з груддю, вчасно звернулася, пролікувалася і живе, з нею листуються, передзвонюються дотепер, бачаться кілька разів на рік.

А для Лілії Христук найкраща можливість переключатися, відволіктися – прогулянки парком, відпочинок на природі. З родиною відвідують відпустові місця: Зарваницю, Погоню, Духову криницю – віра додає сил.

Вдома намагається про роботу не говорити. Але син Данилко, який ще вчиться у школі, уже каже, що буде лікарем. Сама ж живе в режимі нон-стоп: телефон постійно ввімкнений, всі знають, що можна дзвонити в будь-яку годину дня чи ночі.

Галина Добош.

30 постатей випускників...

Наша адреса

  76026 м.Івано-Франківськ,
    вул. Гетьмана Мазепи №165

  Приймальна комісія: +380689012313
 Тел/факс: (0342) 75-32-58
 Email: ifbmc@mc.if.ua

Для студентів

Moodle

Корисні посилання

ZNO

vfpo

Copyright © 2021 Комунальний заклад фахової передвищої освіти "Івано-Франківський медичний фаховий коледж" Івано-Франківської обласної ради

Пошук