Новини

30 постатей випускників...Тетяна ТОРБА

П’ятирічна Аня дуже любить приходити до мами на роботу. Це буває не часто, бо дівчинка знає, що відволікати дорослих від праці не можна. Але коли обставини складаються так, що не йде в садок, у старшого братика-підлітка Станіслава не виходить її глядіти, а залишати її саму ще не можна, то мама, Тетяна Володимирівна Торба, бере з собою в поліклініку, де працює медичною сестрою офтальмологічного кабінету клініко-діагностичного відділення Богородчанської ЦРЛ.

Аня може сидіти тихенько, аби не заважати, і щось малювати. Хатку, сонечко або синьо-жовтий прапор. У дитячому садочку вони вже вивчали символіку українського народу: стяг, тризуб. І вдома їй казали, що мама, тато, брат, вона сама – українці і живуть в Україні.

Та особливо щаслива Аня, коли мама і тьотя лікарка дозволяють їй «перевіряти зір». Як питає, чи можна, щоб вона показала букви і чує ствердну відповідь, дуже тішиться. Тоді відчуває себе по-справжньому великою і майже-майже дорослою.

Мама Ані Тетяна Торба (в дівоцтві Синишин) в дитинстві теж мала нахил до малювання. Навіть мріяла про художню освіту. Це і зараз для неї хобі на вільний час, хоча того вільного часу при господарці і родинних обов’язках небагато. Правда, малює для себе, як мовиться, для душі, і роботи свої не зберігає.

– Я жодного разу не пошкодувала, що так сталося, що вибрала саме медицину, а не інший якийсь напрямок, – каже пані Тетяна з огляду на майже двадцятирічну працю.

А вибір професії для неї, зізнається, зробила мама.

– Моя мама дуже хотіла стати медиком, і вона попросила мене просто спробувати вступити, – розповідає, акцентуючи на словах «попросила» і «спробувати».

Так Тетянка Синишин з Старих Богородчан спробувала, а вийшло, що вибрала собі долю: здала документи в Івано-Франківське базове медичне училище, успішно склала екзамени, пройшла на державне замовлення на відділення «Сестринська справа».

З задоволенням згадує роки навчання. Бо то якраз такий вік, коли навіть проблеми і труднощі сприймаються як захопливі кроки в самостійність і дорослість. Тоді ще не було гуртожитку, на одній квартирі їх жило шестеро студенток. Зате недалеко від училища, не було проблем з транспортом і добиранням. Дівчата підтримували одна одну, хоча і були з різних груп. До цього часу намагаються не втрачати одна одну з поля зору, спілкуватися хоча б в соцмережах.

Та з найбільшою вдячністю згадує викладачів. Приміром, викладачку фармакології Зену Василівну Никифорук, яка була в їхній групі кураторкою. Як тепер випадає нагода поїхати до Франківська на курси, Тетяна Торба завжди намагається її знайти, привітатися і хоча б кілька хвилин поговорити, кількома словами перекинутися. Викладачка анатомії Олександра Олександрівна Босович запам’яталася тим, як при вивченні різних тем викликала до дошки: «Сьогодні нам розкаже хірург і називала прізвище – хірург Синишин». Чи викладач латини Роман Іванович Малець і його «Nota benе» (зверни увагу, візьми на замітку, запам’ятай).

Скільки отих «зверни увагу», «зауваж» дає навчання в училищі, навіть якщо на чомусь не акцентується особлива увага. Сама атмосфера, доброзичлива обстановка, ставлення до студентів впливають на усвідомлення своєї цінності і неповторності як особистості, стимулюють до навчання. Здавалось би, дрібничка: групка студенток стоїть в коридорі училища, назустріч йде директор Володимир Васильович Стасюк і зупиняється, щоб запитати «Як настрій?», «Як ваш день?». Їм тоді здавалось, що кожну з них вже знають і впізнають, а отже, вони комусь цікаві і цінні.

А ще запам’ятала Тетяна заняття з очних хвороб, які недовго, кілька місяців вела Наталія Володимирівна Варивода. Наче відчувала, що це згодиться, що доведеться працювати в офтальмологічному кабінеті.

– Вона все дуже доступно пояснювала, вміла студентів зацікавити, – згадує роки навчання. – Приміром, на практичному занятті вчила робити виворіт повік. Тоді, як ми були в училищі, нікому то не вдавалося. А зараз я собі думаю, як то легко зробити. Це коли у тебе ще нема досвіду, то все здається дуже складним.

Тетяна Торба переконана, що медичне училище їй дало базовий високий рівень знань. Але кожен мусить працювати над собою. Бо кожна робота має свої особливості. Це зрозуміла, кола прийшла в лікувальний заклад. В училищі вчили робити ін’єкції, крапельниці, але виявилося, що кожне відділення лікарні, кожен кабінет поліклініки має свою специфіку роботи. І з часом її потрібно опанувати.

Закінчивши медичне училище у 2003 році, взяла відкріплення, бо хотіла працювати в Богородчанській лікарні. Тут і відчула специфіку різних напрямків медицини. Спочатку працювала в терапевтичному кабінеті, потім в кабінеті кардіограми, в психіатричному, в ендокринології.

Не береться проводити градацію «легший – складніший», «важливий – не дуже». І все ж визнає, що в психіатричному кабінеті потрібно мати підхід до людей.

– Навіть як до хворого звернутися, іноді треба дивитися по ситуації, – каже про ту роботу, а про сьогоднішню, в офтальмологічному кабінеті додає. – Сподіваюсь, що це остання зупинка.

Нічого героїчного чи надзвичайного у своїй роботі не вбачає. Переконана, що знання зайвими не бувають. В очному, приміром, їй довелось «освоїти тонометрії, як правильно закапувати очка, як робити поле зору (це робить лікар з медсестрою)». Тут теж є свої складності.

– До нас приходять за допомогою переважно люди старшого віку, –  розповідає Тетяна Володимирівна. – Вони, окрім обстеження, хочуть спілкування, щоб ти їм щось порекомендував чи щоб запитав, як у них день минув. Вони навіть чекають в черзі і між собою спілкуються. Іноді здається, що раді тій черзі.

В умовах пандемії коронавірусу офтальмологічний кабінет в Богородчанській ЦРЛ не закривали жодного дня. Бо за допомогою нерідко звертаються ті, хто травмував очі при роботі з електроінструментами, чи приходять з вірусними кон’юктивітами, чи з глаукомою – тонометрію мусять робити кожні два тижні, вимірювати очний тиск, щоб корегувати режим крапель.

– Людей зменшилося в рази, але ті, хто нас відвідував, мусять приходити в поліклініку, – каже Тетяна Торба.

Вона шкодує, що за ці майже два десятиліття, як закінчила училище, лише один раз зустрічалися групою. Каже, багато хто з однокурсниць виїхав за кордон на роботу, в Чехію, приміром. Попередньо здавши екзамен з медицини і мову, працюють медичними сестрами.

Тішиться за тих, хто зміг добре влаштуватися в житті. Але не заздрить. Їй подобається її робота. Живуть з родиною у селі Підгір’я, до Богородчан всього два кілометри. Гарна земля, де починаються Карпати, де чудові краєвиди і цілюще повітря. Підростають син і донечка. І Тетяна Володимирівна хоче, аби їм добре жилося на українській землі. Щоб не шукали кращої долі у далеких світах, щоб знали історію свого народу, щоб цінували минуле і працювали задля майбутнього.  

Галина Добош.

30 постатей випускників...

 

Наша адреса

  76026 м.Івано-Франківськ,
    вул. Гетьмана Мазепи №165

  Приймальна комісія: +380689012313
 Тел/факс: (0342) 75-32-58
 Email: ifbmc@mc.if.ua

Для студентів

Moodle

Корисні посилання

ZNO

vfpo

Copyright © 2021 Комунальний заклад фахової передвищої освіти "Івано-Франківський медичний фаховий коледж" Івано-Франківської обласної ради

Пошук