В Івано-Франківському медичному фаховому коледжі проходить дистанційне навчання не лише для студентів усіх курсів, а й для слухачів відділення післядипломної освіти. Як воно відбувається – на прикладі двох лекцій.
На підставі листа Міністерства освіти і науки України від 21.10.2021 р. та відповідно до рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій про переведення із 30 жовтня 2021 року Івано-Франківської області у «червону зону» у зв’язку погіршенням епідеміологічної ситуації, спричиненої поширенням респіраторної хвороби COVID-19, освітній процес на відділенні післядипломної освіти Івано-Франківського медичного фахового коледжу з 1 листопада проходить за дистанційною формою навчання.
4 листопада заняття відбулися у трьох групах – медичних сестер дитячих відділень, медсестер процедурних кабінетів та медичних сестер загальної практики сімейної медицини.
Якщо у студентів онлайн-навчання вже стало звичним, вони швидше і легше освоюють гаджети і різноманітні освітні платформи, то для людей, кому «трішечки за...», це дещо складніше. Через карантинні обмеження курсанти не можуть прийти ні у коледж, ні в навчальні кабінети ОКЛ, тож довелося освоювати ZOOM. Для декого ще незвично, тож неодноразово лектори змушені були просити слухачів відключати звук, аби не заважали іншим.
Свою вступну лекцію заступниця директора з навчально-методичної роботи Олександра Денисівна Воєвода розпочала з історії навчального закладу. З допомогою світлин здійснила своєрідну екскурсію: від приміщення фельдшерсько-акушерської школи, заснованої у грудні 1939 року, до сучасного закладу фахової передвищої освіти, одного з найавторитетніших в Україні. З 1995 року тут існує відділення післядипломної освіти молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів, де за понад 80 років післядипломну підготовку уже пройшло понад 63,2 тисячі фахівців. В середньому за один рік – понад 2400 курсантів. В музеї коледжу можна побачити старі світлини і навіть спробувати знайти себе.
Сучасні ж світлини показують, як виглядають лекційні аудиторії, навчальні кабінети, лабораторії, тренажерні зали, як вони технічно оснащені. Шкода, що карантин обмежує можливості пересування, відвідування, спілкування, але, як зазначила Олександра Денисівна, «потрібно адаптуватися до реалій»: самостійно опрацьовувати теми навчальної програми, але і відвідувати заняття згідно з розкладом у дистанційному форматі; користуватися мультимедійними аудіо- і відеопрезентаціями, які вміщені на сторінці відділення післядипломної освіти. Перелік тем для самостійного опрацювання для кожного циклу удосконалення чи спеціалізації розміщений на сайті коледжу у рубриці «Дистанційні курси», куди можна зайти в будь-який час без логіну чи паролю. До речі, і реєстрація на курси підвищення кваліфікації здійснюється виключно дистанційно, що зручно курсантам.
В презентації Олександри Денисівни Воєводи йшлося також про новинки, які запроваджені в ІФМФК останнім часом, про умови для занять спортом і художньою самодіяльністю, про гуртожиток і їдальню, про тих, чию пам’ять шанують (меморіальні дошки та іменні премії Григорія Григоровича Гавриша та Дмитра Гнатовича Циганкова), про перемоги студентів у Всеукраїнських конкурсах «Ескулап».
Наступне заняття провів директор коледжу Володимир Васильович Стасюк. Розпочав він його з короткого повідомлення про книжку «Праця як молитва. 30 постатей випускників Івано-Франківського медичного фахового коледжу», присвячену 30-річчю відновлення незалежності України, та анонсування наступного проєкту «85 розповідей випускників ІФМФК» до 85-річчя навчального закладу. Можливо, хтось з сьогоднішніх слухачів ПДО до нього теж долучиться.
Це була лекція з соціальної медицини, а точніше коментарі до двох лекцій, з якими слухачі можуть ознайомитися самостійно. Ці коментарі були цікавими, пізнавальними, подекуди несподіваними, починаючи уже з самого визначення поняття «здоров’я». Приміром, коли варто відзначати День медичного працівника (7 квітня, у Всесвітній день здоров’я і свято Благовіщення); чому правильніше говорити «заклади медичної допомоги», а не «заклади охорони здоров’я» (бо медична допомога є складовою охорони здоров’я); чому на першому місці у визначенні здоров’я має бути соціальне благополуччя (чи не від соціальних проблем – хронічні неврози, від яких або хвороби, або психічні розлади?); чому релігійні люди довше живуть і мають менше проблем; чому не годиться медичних працівників називати медиками, а фахівців загальної практики-сімейної медицини – сімейними лікарями і сімейними медсестрами?
Володимир Васильович назвав три основні причини більшості хронічних хвороб: лінощі, незнання, бездуховність. Хіба малорухливий спосіб життя, незбалансоване харчування – не від лінощів? Хіба погані звички – не від незнання про їхню шкоду? Хіба втрата орієнтирів, зв’язку з Творцем (релігія у перекладі – відновлення зв’язку) не ведуть до бездуховності?
Розповідаючи такі «цікавинки» слухачам відділення післядипломної освіти, Володимир Васильович Стасюк наголошував, що все це варто використовувати медичним працівникам у санпросвітній роботі.
Пресцентр коледжу.
