КРАСНОДЕМБСЬКА (Боднарук) Ольга Іванівна. Навчалася в Івано-Франківському базовому медичному училищі у 2003-2005 рр. на спеціалізації «Сестринська справа». Трудову діяльність розпочала у фізіотерапевтичному відділенні Надвірнянської ЦРЛ, через п’ять місяців стала старшою медсестрою відділення. У 2005-2009 рр. паралельно з роботою навчалася в Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника на біологічному факультеті. З 2009 р. працює медсестрою, асистентом стоматолога в стоматологічній клініці с. Пнів Надвірнянського району.
Ольга КРАСНОДЕМБСЬКА: В жодній професії нікого так лагідно не називають як нас – сестричко
Ще як я була маленькою дівчинкою, то мріяла стати співачкою (маю гарний голос від мами) або медиком. Хоча в сім’ї медиків не було. Більшість родичів працювали у школі та в лісовому господарстві. А от моя хресна працювала в пологовому, і я часто казала: буду вповивати маленьких діточок, як хресна. Всі мої ляльки були проколені шприцами – я їх так лікувала, купала і вповивала, як голубці.
Сама ж ніколи не була в лікарні. Одного разу захворіла моя двоюрідна сестричка, яка лежала в дитячій лікарні. Я з татом приїхала її відвідати, отак побачила лікарню: там було чистенько і пахло ліками. В палату зайшла медсестричка з двома лоточками в руках. Руки були зайняті, щоб відкрити двері, вона легенько штовхнула їх білим тапком на невеличкій платформі (тепер таке медичне взуття маю і я), зробила всі маніпуляції, взяла в руки лотки і закрила за собою двері носочком ноги. Я сиділа на ліжку і думала: як вона так може? Та медсестричка здавалася мені всесильною. Вона була охайно вдягнена і усміхнена. «Виросту – і я такою буду», – такий простий, смішний маневр дитині запам'ятався і вплинув на вибір професії.
Закінчуючи навчання у школі, я готувалася до вступу в училище. В останню неділю травня Івано-Франківське медучилище відкрило двері для абітурієнтів, і це допомагає швидше визначитись з вибором професії. Я приїхала з батьками і однокласницею Дарією Лейбюк (яка потім вчилася зі мною в одній групі). В актовій залі було багато бажаючих вступити в училище. Директор все доступно розповідав батькам та дітям, викладачі проводили екскурсію навчальними аудиторіями. Найбільше мені запам'яталися кабінет анатомії, велика бібліотека і маленькі затишні кабінетики з латинської та англійської мови. Вийшовши з училища, я сказала батькам: «Буду тут вчитися».
Ох, не знала тоді, що мене чекає. Я стала студенткою. 1 вересня 2003 року – знайомство з одногрупниками, з кураторкою Людмилою Володимирівною Григор'євою, викладачкою акушерства і гінекології. Дуже мила жінка, з приємним, спокійним голосом. Це дуже заспокоювало серед незнайомих людей і в новому середовищі.
Я пам'ятаю все до маленьких деталей: аудиторію, парту, підручники... Так почалися мої найкращі студентські роки.
Перші два тижні була начитка лекцій, тільки писали, ніхто нічого не питає. Я думала, що так буде завжди. Та не тут-то було... Після двох тижнів викладачі опитували про все, що ми писали на лекціях. Фармакологія, анатомія, рецепти на латині. Викладачка фармакології Зеновія Василівна Никифорук була дуже справедлива, вимоглива, вона дивувалась, як це так: ми не можемо запам'ятати рецепти на латині. Тепер мені смішно: як це ми не могли запам'ятати такого елементарного (дівоча пам'ять).
Латинську мову викладав Роман Іванович Малець. «Not est medicina sine lingia Latina» – немає медицини без латинської мови. Я дотепер зберігаю словник-зошит з латинської мови і всі зошити.
Кіндрат Григорович Лаврук викладав політологію. Завжди з серйозним виразом обличчям жартував. Пам'ятаю, як одного разу ми не були готові до пари. Кіндрат Григорович каже: «Вибирайте листочок». Всі подумали, що буде самостійна робота. Ні. «Пишіть все, що я диктую. Доброго дня, мої батьки. Пише до вас ваша дочка. Я тут нічого не вчу, тільки протираю штани і витрачаю ваші кошти». Не знаю, чи я одна подумала так, але я дійсно сприйняла все серйозно, бо було дуже переконливо. І я уявила собі, як цей лист приходить до моїх батьків і вони його читають...
Батьки мене завжди підтримували і розуміли, що мені важко вчитися, бо в училищі були великі вимоги. Бувало, я і не приїжджала додому на вихідні, бо треба було багато вчитися. А як приїжджала, то в хаті була лиш одна бесіда: рейтинг, оцінки. «Я нічого не розумію, я нічого не встигаю, якщо я потраплю в рейтинг під червону риску, то буду мати догану і мене виженуть з училища» (мене зрозуміють тільки студенти нашого коледжу – про що я зараз говорю, про яку червону риску). І після цих слів я завжди починала плакати, бо уявляла як мене виганяють з коледжу (сміх). Рідні казали: «Якщо тобі так важко вчитися, то залишай навчання». Я відповідала: «Ні, мені соромно покинути навчання, мені важко, але я буду вчитися».
Так день за днем минало моє навчання і защораз ставало легше, доступніше і веселіше вчитися. Перший рік я закінчила на 16 місці в рейтингу (у групі) і далеко від тої страшної червоної риски було написане моє ім'я «Боднарук Ольга Іванівна».
Я навчалася на платній основі. В жодному навчальному закладі не дають платникові стипендію. А в нашому давали – якщо набираєш певну кількість балів. Так я отримувала декілька місяців стипендію.
Як розпирала гордість, коли на моєму бейджику було замальовано два кружечки – це означало, що ти студентка другого курсу. Тут собі можна було дозволити і пройтися коридором без шапочки, ну і на лекціях можна було прикрити голову, а не глибоко натягати (в училищі завжди була строга дисципліна).
Згадую: ідемо лікарнею (на вул. Матейка) без шапочок, розпустили волосся. Не ідемо – а пливемо (так поважно). А позаду чуємо: «О-о-о, ідуть, розпустили коси і йдуть. Швидко шапочки одягли», – крикнула Юлія Юліанівна Саган, яка викладала медсестринство.
Випускну практику проходили у всіх лікарнях міста. Викладачі часто нас водили на операції – це найкраще і найефективніше запам'ятовується студентам. Ми приходили на поріг операційної і нас питали звідки ми. «Від Стасюка» – це була скрізь перепустка (і це діяло). Операції на Матейка, на Пасічній, пологи, паталогоанатомічні розтини, нам довіряли перевозити медматеріали з лабораторії в лабораторію (швидкою допомогою), бо ми відповідальні, бо ми «Стасюкові».
У коледжі були випереджуючі лекції. Ми вчили наперед тему, яку буде на лекції читати викладач. Це дуже гарна методика, такої немає в інших закладах. Важко в навчанні – легко в бою.
Попри важке навчання і строгу дисципліну, ми завжди знаходили час на розваги, походи в драмтеатр, поїздки в Моршин, на екскурсії в замки, в Маняву, нічні гуляння на день студента.
Навчаючись в училищі, я не пропустила жодного дня навчання. Любила пари педіатрії (люблю вповивати діточок як голубці). Також співала в хорі.
Після закінчення медучилища я пішла працювати в Надвірнянську лікарню у фізіотерапевтичний відділ. Попрацювавши 5 місяців, пішла на посаду старшої медсестри відділення. Поєднувала роботу з навчанням в Прикарпатському університеті на біологічному факультеті. Закінчивши університет, почала працювати з чоловіком Назарієм в селі Пнів у власній стоматологічній клініці. Я стала медсестрою, асистентом стоматолога. До цього часу працюю тут і надалі вчуся та вдосконалююся на різних стоматологічних курсах. В кабінеті я проводжу професійну гігієну порожнини рота, професійне відбілювання зубів, асистую на операціях. Методичка, яку видали наші викладачі, стала мені в пригоді. Освоєні в училищі навички, маніпуляції, методи стерилізації я застосовую в роботі кожного дня.
В жодній професії нікого так лагідно не називають як нас – сестричко.
З одногрупниками зустрічаємось на території нашої Alma mater кожних п’ять років.
В Івано-Франківському медичному училищі вчилися також моя хресна Марта Левицька (в дівоцтві Грещук), сестра Наталія Боднарук (тепер Чуревич), братова Ганна Струк (тепер Боднарук), похресник Іван Чуревич.
Нещодавно я побувала у коледжі. Тільки-но ступила на подвір'я і зайшла в приміщення, як відчула, що прийшла в гості до багатого ґазди: затишно, просторо, чисто, все на своїх місцях. Ну і розумієш, що тут все іде з цивілізацією в ногу.
Ольга КРАСНОДЕМБСЬКА, випускниця Івано-Франківського базового медичного училища 2005 року.
85 розповідей випускників коледжу
