Стасюк (Манюх) Марія Василівна

Стасюк (Манюх) Марія Василівна. Навчалася в Станіславському (Івано-Франківському) медичному училищі у 1958-1960 рр. на акушерському відділенні. З 1960 року працювала акушеркою у Вікторівській дільничній лікарні Галицького району та в оглядовому кабінеті поліклініки. З 1975 року – завідувачка медпункту у Вікторові. У 1980-1996 роках працювала акушеркою оглядового кабінету поліклініки Галицької ЦРЛ.

Марія СТАСЮК: Хто хотів вчитися, той вчився

У центрі Івано-Франківська на одному з будинків є пам’ятна дошка лікареві-підпільнику, патріоту Володимиру Манюху, який надавав медичну допомогу українським повстанцям. Тож в нашій родині Манюхів з села Яблунів Галицького району здавна були медичні працівники. Може, тому, а, може, сама по собі я хотіла такого фаху. Ще коли до нас у Яблунів (тоді Більшівцівського району) приїжджали з медоглядами чи робити щеплення, я так хотіла все побачити, помацати, укол би навіть хотіла зробити, але ніхто мені не давав.

Після закінчення 10 класу перший рік я поступала в медінститут. Не пощастило, тому пішла в Станіславське медичне училище (Івано-Франківське після перейменування міста у 1962 році). Тоді було чотири групи фельдшерів і дві групи акушерок. Вчилися ми два роки, тоді ще у старому корпусі по вулиці Галицькій, 101.

Насамперед згадую директора училища Григорія Григоровича Гавриша, який викладав шкірні хвороби. Запам’ятався вчитель фармакології Ярослав Дмитрович Гладун. Терапії нас вчила Маргарита Михайлівна Супатович.

У нашій групі були такі діти, що хотіли вчитися, і такі, що не хотіли. Але ще були такі, що «мали захист». Я захисту не мала ніякого. Жила на квартирі, добре хоч навпроти училища, там тоді були ще маленькі будинки, давні чвораки. Тоді були бідні часи. Не мали змоги дуже десь їздити. Хіба після парадів на 1 травня і 7 листопада ми збиралися разом відпочити.

Та головне, хто хотів вчитися, той вчився.

Мені вчитися не було важко. За середню школу я мала добру освіту, а в училищі були предмети, пов’язані з медициною. Навіть анатомія, якою дехто нас лякав, не була важкою: рука, нога, будова, кістки, м’язи… А потім вчили захворювання кожного органа.

Я старалася вчити всі предмети, але так як нам наголошували, що ми будемо акушерками, то і увага акушерству була більша. Вчила нас молода акушер-гінеколог Новікова (на жаль, не пам’ятаю ім’я і по батькові – стільки років минуло). Вона дуже добре нам теорію вклала, а практику дав франківський роддом. Там була строга дисципліна і мудрі акушери-гінекологи. Ми всі чергували в роддомі і нам навіть давали приймати пологи. Студенти з медичного інституту так не хотіли то дивитися, як ми, учні медучилища (нас тоді називали учнями). Ми аж підскакували коло тих лікарів і хотіли вчитися.

Я багато чого навчилася там робити, що потім згодилося в роботі. Наприклад, ручне відділення плаценти. Бо це дуже важне, як є кровотеча, бачиш, що не відділяється плацента і йдеш на ручне відділення. Я навіть навчилася робити ручний масаж матки на кулаці, коли матка не скорочувалася. Не у всіх роддомах вміли, а я могла накладати шви різного ступеня складності на промежині. Вміла також робити масковий наркоз. Вміла систему підключити, перелити кров чи кровозамінники. Всього того якраз і навчилася в училищі. І не раз з вдячністю згадувала своїх вчителів, особливо коли у моїй роботі акушерки були складні випадки.

Після закінчення медичного училища я мала направлення в Галицький район, у Вікторівську дільничну лікарню. Село було дуже велике: довжиною 9 кілометрів, а населення 2750 чоловік. До лікарні належало п’ять сіл: Вікторів, Комарів, Бринь, Сапогів, Височанка. Мешканці цих сіл зверталися за медичною допомогою до Вікторівської дільничної лікарні. Наша лікарня була на 25 ліжок, був стаціонар терапевтичних хворих. Лікували ми і дітей. Був свій родзал, дві палати, де лежали жінки після родів. Бувало, що в рік мали до 150 пологів. Я працювала тут акушеркою.

Була ще поліклініка, в ній – оглядовий кабінет. До обіду туди приходили жінки і я їх дивилася. А після обіду ще був патронаж вагітних і породіль. Робота була важка, але я була задоволена нею. Важка, бо я була одна акушерка. Бувало і так, що сама приймала роди. Та й народжували жінки переважно вночі.

Як я пам’ятала ще з уроків в медучилищі, треба добре пильнувати жінок. Вони поділялися на здорових і з обтяженим анамнезом. Останніх треба було відправляти в Галич, в лікарню. Але інколи доводилося викликати з Галича лікаря акушера-гінеколога до нас у Вікторів. Пригадую випадок, коли я подзвонила на швидку і машини не було, то лікарка з районного міста вночі в халаті поверх сорочки вийшла на дорогу, зупинила бензовоз і приїхала до нас. Головне, що тоді роди завершилися добре.

Найбільше тішуся, що за ті роки у мене не було, ані щоб жінка померла, ані дитина, я дуже їх пильнувала.

У 1975 році дільничну лікарню закрили, мене зробили завідувачкою медпункту у Вікторові. Там сама-одна проробила чотири роки. Важко було, бо все було на мені. Дітей до року було 60. Треба було проводити патронаж дітей, патронаж вагітних, щеплення дітей, ходила по хатах робити щеплення від стовбняка (правця).

А коли мої діти підросли і треба було давати їх до школи, я пішла на роботу до Галича, в оглядовий кабінет поліклініки акушеркою. Пропонували йти в роддом, але я хотіла, щоб діти були на очах. Вони у мене здібні до науки, теж вибрали медицину. Донька працює медичним директором обласного кардіологічного центру – Любомира Ярославівна Водославська. Внучка Наталія Федорняк – лікар-кардіолог лікувально-діагностичного центру «Сімедгруп», вчиться в аспірантурі. Ще одна внучка Ірина Стасюк – студентка медичного вишу.

Тож уже маємо три покоління медичних працівників. І починалося все з Івано-Франківського медичного училища.

Марія СТАСЮК, випускниця Станіславського медичного училища 1960 року.

 

Наша адреса

Тел/факс: (0342) 75-32-58
Відділення післядипломної освіти
Тел: (0342)528004
 

 

Для студентів

Moodle

Корисні посилання

ZNO

vfpo

Copyright © 2021 Комунальний заклад фахової передвищої освіти "Івано-Франківський медичний фаховий коледж" Івано-Франківської обласної ради