Олексин Тарас Васильович. Навчався в Івано-Франківському базовому медичному коледжі у 2013-2017 роках за спеціальністю «Лікувальна справа». З серпня 2017 року працює на посаді фельдшера з медицини невідкладних станів у КНП «Обласний клінічний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Івано-Франківської обласної ради».

Тарас Олексин: Нас вчили в коледжі повністю віддаватися своїй справі

В медицині катастроф якість надання медичної допомоги є моральною проблемою медичного працівника. Покинувши сім’ю, дружину, батьків, будучи голодним та виснаженим, ти робиш те, що ти маєш робити, забувши про свої людські потреби, ти віддаєшся цьому. Ми вирвані зі свого життя, задля життя інших.

Так нас і вчили в коледжі – повністю віддаватися своїй справі.

Для мене прикладом завжди була мій куратор групи Олена Миколаївна Фесуненко, викладач дисципліни «Інфектологія». Постійно дивувало її вміння вирішувати проблеми та знаходити компроміси. Дивувало також вміння легко, із задоволенням допомагати усім, кому це потрібно. До своїх студентів вона ставилася, як до власних дітей, з любов’ю та підтримкою, а іноді з батьківською суворістю та справедливістю. І десь її поведінка прослідковується і в моєму ставленні вже до моїх пацієнтів.

Ми так швидко перейшли з відносин викладач-студент до відносин колега-колега. Ще вчора Ірина Василівна Вібла – мій викладач з терапії, а вже сьогодні – колега на приймальному покої однієї з лікарень, якій я передаю хворого.

Хотілося ще згадати практику в хірургічному відділені, під керівництвом одного з найкращих хірургів міста – Сергія Миколайовича Гафійчука. Він нам показав життя таким, як воно є, справжнім, без прикрас та вуалі, повним болю хвороб та щастям одужання. Побачили хірургічних хворих після важких операцій, які потребували постійного догляду і лікування. Ми в парі з ним та іншими студентами робили маніпуляції та перев’язки хворим. Пам’ятаю його настанови студентам: «Хто хоче працювати на «швидкій допомозі», повинен мати записник, де коротко буде вказана клініка та лікування невідкладних станів». Так і сталося, він у мене є. Велика вдячність йому за це!

Наука наших викладачів нам згодилася під час пандемії COVID-19, яка стала своєрідним випробуванням і для медицини, і для суспільства. Відверто скажемо, ніхто не був готовим до цієї надзвичайної ситуації. Тоді, у 2019-му, щоб захистити себе та своїх колег від нового вірусу, ми спільними зусиллями запустили акцію: «Ми залишаємося тут заради вас, будь ласка, залишайтеся вдома заради нас». Вже через тиждень власними силами, спільно з волонтерами та просто небайдужими людьми змогли укомплектувати перший захисний костюм. Виклик до «ковідного» пацієнта тоді був якимось невідомим та насторожливим. Але ми мусили брати кожну ситуацію у свої руки, приймати правильні рішення і брати відповідальність за життя та здоров’я пацієнта. Ми це змогли – і за це теж вдячність нашим вчителям!

А моя 5-та група була просто найкращою! Дружніми ми стали буквально за декілька тижнів, і протягом всього навчання мали на кого покластися і з ким порадитися.

Медичний коледж познайомив мене з майбутньою дружиною – Іриною Олексин (Попович), яка зараз є лікарем з медицини невідкладних станів, саме тут і почалася наша історія.

До слова, в нашій родині випускників Івано-Франківського медичного училища, а потім коледжу п’ятеро – моя мама Наталія Тарасівна Олексин (Семків), яка працює медсестрою в Івано-Франківській міській дитячій поліклініці, моя дружина Ірина, її батьки – мама Галина Михайлівна Попович, медсестра міської поліклініки № 4 та батько Всеволод Петрович Попович, завідувач 3-ї підстанції Івано-Франківської СШМД, і я.

Велика шана і подяка всьому викладацькому складу та адміністрації, що вкладаєте всі зусилля для підготовки першокласних спеціалістів, які, за вашим прикладом, ідуть за покликанням і віддаються своїй роботі на благо людям.

Тарас ОЛЕКСИН, випускник Івано-Франківського базового медичного коледжу 2017 року.