Олінійчук (Космина) Галина Михайлівна

Олінійчук (Космина) Галина Михайлівна. Навчалася в Івано-Франківському медичному училищі у 1973-1975 рр. на медсестринському відділенні, закінчила з відзнакою. Отримала направлення в обласну клінічну лікарню, працювала операційною медсестрою в ЛОР-відділенні. У 1980 році після закінчення чоловіком Івано-Франківського медичного інституту поїхали на Хмельниччину, там працювала анестезисткою і медсестрою. З 1985  року працювала в Городенківській ЦРЛ, 10 років – старшою медсестрою реанімаційного відділення. У 2005-2020 рр. – старша медсестра інфекційного відділення обласної інфекційної лікарні.

Галина ОЛІНІЙЧУК: Шкільна система навчання в училищі була обгрунтована, відповідальна, фахова

В Івано-Франківське медичне училище я вступила після десятого класу у другий тур. Бо я поступала в педінститут на філологію, не пройшла по конкурсу. Батьки настояли: іди десь вчитися, щоб не залишатися в селі, на наступний рік поступиш. А на наступний рік я вже і не хотіла десь іти, хоча спочатку ніби і не була налаштована на медицину. І ніколи не шкодувала про це. Хіба жалію, що вже пізніше не пішла вчитися заочно. Але сім’я, діти, переїзди за чоловіком – таким був мій вибір.

Школу я не закінчила з золотою медаллю, але в медучилищі зараховувалися грамоти. Мала грамоту з української мови, її мені зарахували, здавала лише хімію. У нашій групі більшість була таких як я, хто не вступив у вузи і вирішив піти в медучилище. Тож група була дуже сильна.

Вчилися ми менше часу, як після восьмого класу – півтора року. Відповідно більшість предметів були з майбутньої спеціальності. Хіба там біологія, німецька, а решта все медичні. Тож фактично на базі навчального корпусу медучилища по вулиці Галицькій, 101 ми бували менше за молодших студентів, до пів року. А то більше на клінічних базах, по різних відділеннях. Бувало так, що хіба раз на тиждень приходили в училище на німецьку, анатомію чи фізкультуру.

Та незважаючи на те, що ми (наша група) були старшими, після десятого класу та ще й з доброю підготовкою, націлені на вступ у вузи, а отже, з гарною базою, навчання для всіх в училищі було за принципом шкільної науки. Для нас теж. Викладачі хотіли, щоб діти щось знали. І вимагали від нас. Ти завжди був у напрузі, бо знав, що треба бути готовим до заняття. Не було так, що сьогодні тобі оцінку поставили, а завтра вже не запитають. 45 хвилин ти як на струні – тебе можуть запитати, а 45 хвилин тобі пояснюють.

Не знаю, як зараз, але тоді метод викладання був надзвичайно серйозний і фаховий. До цього часу пам’ятаю, як ми вчили групи крові – не дай Боже, щоб студент не вмів правильно визначити групу крові чи розповісти, як переливати кров. Ми писали всякі контрольні. На це тоді дуже націлювали.

Водночас ставлення до нас було як до дитини в родині, особливо у старших за віком викладачів.

Директором училища тоді був Григорій Григорович Гавриш. Добрий, інтелігентний чоловік, дуже відданий і навчальному закладу, і своєму предмету – він викладав шкірні захворювання. У нього були такі оцінки: «п’ять» і крапка. Крапку треба було відробляти – вже що заслужиш, а «п’ять» – то треба було добре знати, таки на відмінно. Казав: «Дитинко, крапочка тобі, прийдеш, як вивчиш». І якщо хтось відробляв, то хотів це у директора училища зробити якнайкраще. Це наче був другий шанс отримати кращу оцінку і ним варто було скористатися. За це Григорія Григоровича студенти любили.

Класною керівничкою в нашій групі була Євгенія Іванівна Яворська, яка викладала терапію. Вона як мама нам була. Дуже інтелігентна, відповідальна, культурна. Вчила нас не тільки свого предмету, а й культури спілкування, виховувала. Адже більшість з нас були дітьми з села, і для нас це було важливо. Це у теперішні часи у дітей значно більше можливостей отримувати інформацію завдяки телебаченню, інтернету. А колись цього не було.

Дуже гарна була молода викладачка фармакології Катерина Юріївна Якубів. Предмет нелегкий, але вона вміла прищепити любов до цієї науки. Може, тому, що була з учнями на ти. Вміла знайти підхід до студентів викладачка педіатрії Орися Сафронівна Чопик, яка згодом, у 80-90-х роках – у час проголошення незалежності України, була активною в «Союзі українок», «Просвіті», очолювала всеукраїнську жіночу організацію «Славія».

Анатомію у нас викладала Євдокія Миколаївна Богославець. Складний предмет. То треба було зубрити. От ти знав, що тобі – чи ти будеш спати, чи ні – але анатомію ти маєш знати. Бо там попуску не було.

Згадую також викладачку хірургії Ярославу Володимирівну Голинську, вона працювала тоді в обласній лікарні на Дзержинського (тепер Мазепи). І вона старалася, і ми її любили. Ярослава Володимирівна знала, що з медсестер хірургів не буде, бо це в основному дівчата (у нас у групі були лише два хлопці), але вона намагалася підняти настрій, знаходила для кожного добре слово.

Практику ми проходили в кількох лікарнях – в обласній, в дитячій лікарні, в інфекційній, в шкірвендиспансері – і все. Вчили нас в основному медсестри, які там працювали. Було тоді надзвичайно багато хворих, по 10-12 в палаті, а то і більше. Медсестрам було важко, а ми з ними нарівні працювали. І ночі чергували. Якщо ти хотів щось знати – то просився на чергування. Після того ми писали такі щоденники – що робив, чого навчився. Словом, шкільна система. Але вона була, на мою думку, обгрунтована, відповідальна, фахова.

У нашому училищі були можливості для співу, танцю, спорту. Танцями займалися більше ті, хто після восьмого класу, бо вчилися довше. А я захоплювалася дикцією, була ведучою на вечорах. Як тут не згадати відомого прикарпатського композитора Дмитра Гнатовича Циганкова, який у нас викладав курс етики і естетики та керував художньою самодіяльністю.

Оскільки я закінчила училище з відзнакою, ми мали право вибору місця роботи. Отримала направлення в обласну лікарню. Головний лікар тоді запитав, куди хочу. І так я молода прийшла зразу в операційну. Там працювали старші жінки, навіть були воєнні медсестри. Попрацювала я шість років операційною медсестрою в ЛОР-відділенні обласної лікарні.

Мій чоловік Микола Дмитрович Олінійчук (до речі, теж випускник медичного училища, але Коломийського) у 1980 році закінчив Івано-Франківський медичний інститут. І я, як «дружина воєнного», що п’ять-десять років переїжджала за ним на нові місця роботи. З Франківська ми поїхали на Хмельниччину, там я працювала анестезисткою. Чоловік закінчив інтернатуру – і ми з обласного центру поїхали в район. Там працювала, де було місце. Через шість років переїхали на Городенківщину. Спочатку працювала медсестрою по кабінетах, а потім десять років старшою медсестрою реанімаційного відділення. Після переїзду в Івано-Франківськ 15 років працювала старшою медсестрою інфекційного відділення обласної інфекційної лікарні.

Що навчило мене училище? Працювати з людьми, культури спілкування з ними, з викладачами, між колегами, як ставитися до хворих. І самої професії. Хай я не маю вищої освіти, але я дуже багато фаховості навчилася в медицині. Наприклад, надання першої допомоги – я у всьому орієнтуюся. Може, тому, що у мене сім’я медична. Але я в різних відділеннях працювала і підготовку добру мала, що для мене складності це не викликало.

Можливо, в роки, коли я вчилася, за матеріальною базою училище не було таким як сьогодні. Це тепер – як казка, адміністрації коледжу вдалося це зробити. Думаю, і зараз викладачі ІФМФК сильні, оскільки і навчальний заклад має високий рейтинг в Україні, і студенти постійно займають призові місця у різних конкурсах.

А всі, хто вчився там у різні роки, любили та люблять і училище, і викладачів, і навіть аудиторії (бо для кожного є своя улюблена), і наші студентські спогади.

Галина ОЛІНІЙЧУК, випускниця Івано-Франківського медичного училища 1975 року.

 

Наша адреса

Тел/факс: (0342) 75-32-58
Відділення післядипломної освіти
Тел: (0342)528004
 

 

Для студентів

Moodle

Корисні посилання

ZNO

vfpo

Copyright © 2021 Комунальний заклад фахової передвищої освіти "Івано-Франківський медичний фаховий коледж" Івано-Франківської обласної ради