ЛЯХОВИЧ Галина Іванівна. Навчалася в Івано-Франківському базовому медичному училищі у 1981-1985 рр. на фельдшерському відділенні. Після закінчення працювала медсестрою-анестезисткою анестезіологічного відділення Калуської ЦРЛ. Із 1998 р. працювала в Калуському міськвиконкомі. У 1996-2000 рр. навчалася в Тернопільській академії народного господарства (спеціальність «Фінанси і кредит»). У 1999 р. заснувала та очолила Калуську філію Тернопільської академії народного господарства. У 2001-2004 рр. – навчання в аспірантурі Національної академії державного управління при Президентові України в місті Києві. Науковий ступінь: кандидат наук з державного управління зі спеціальності «Механізми державного управління». Вчене звання: доцент кафедри економіки, обліку та економічного аналізу у сфері соціальної інфраструктури. З 2013 р. працює на посаді директора Івано-Франківського навчально-наукового інституту менеджменту Західноукраїнського національного університету. Є автором понад 160 наукових праць. У 2018 р. захистила докторську дисертацію. Засновник благодійного фонду «Роксолана». Депутат Івано-Франківської обласної ради четвертого та шостого демократичних скликань. Заслужений працівник освіти України. Відзначена грамотою Верховної Ради України «За особливі заслуги перед Українським народом». Нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня, медаллю «За заслуги перед Прикарпаттям».
Галина ЛЯХОВИЧ: Вважаю, що майбутнє народу залежить від освіченості й активної позиції молодого покоління
Я виросла в сім’ї медика, моя мама Євдокія Михайлівна Ляхович працювала медичною сестрою в сільській лікарні, пізніше в лікарській амбулаторії с. Голинь Калуського району, а згодом, через роки та досвід, отримала звання «Заслужений працівник охорони здоров’я». І це не могло проходити безслідно. Я, підростаючи, уже могла допомагати мамі, могла дати таблетку, а в шостому класі вже могла зробити укол, накласти пов’язку, обробити рану.
Наше село велике, понад 5000 населення, і до нас мало не щодня хтось стукав у двері (день і ніч) і приходив до мами за допомогою.
Отож, відповідно, я хотіла також вивчати медицину. Тому в 1981 році, одразу після закінчення 8-ми класів Голинської ЗОШ, вступила до Івано-Франківського медичного училища на фельдшерське відділення, а оскільки школу закінчила на відмінно, то проблем зі вступом не було. Я дуже любила медицину. І мама також закінчувала це ж училище в 1962 році, тому тут мене вже й стіни «гріли».
Усі викладачі училища сприяли моєму зростанню. Передусім варто згадати людей, які сприяли моєму професійному зростанню, це Євдокія Миколаївна Богославець, Мая Василівна Запотічна, Ірина Миколаївна Волинська, Лідія Миколаївна Грищенко. Я їх особливо любила. Та й інші були завжди для мене прикладом, взірцем, я завжди старалася, можливо, не все вдавалося… Не можна забути й Дарію Федорівну Слободян, Валентину Миколаївну Мелешко, Миколу Миколайовича Коваля, Валентину Валентинівну Дутову, Катерину Юріївну Якубів, Романа Івановича Мальця, Надію Дмитрівну Яблунівську, Чеславу Михайлівну Рішко та багато інших викладачів Івано-Франківського (тоді) медичного училища, які протягом майже чотирьох років вкладали у нас знання, щоб у майбутньому ми стали справжніми професіоналами. Всіх одразу й не згадаєш, але вони, наставники, назавжди залишаться в наших серцях та думках.
Під час навчання було цікаве студентське життя. Наші викладачі прищепили нам любов не тільки до медицини, а й до спорту, музики, співів, танців, поезії та художньої творчості. Я брала участь у різноманітних заходах та конкурсах: художнє читання, стрільба, КВК та інші.
Займалася художнім читанням, брала участь у різноманітних змаганнях. Ми проводили конкурси кмітливих та винахідливих «КВК». Це було надзвичайно цікаво. Такі заходи здружували колектив, розкривали наші таланти та вміння. Їздили на екскурсії, побували в Бресті, Ленінграді (нині Санкт-Петербург), тоді це були дружні нам республіки, а сьогодні – міста країн-агресорів. Прикро й сумно…
Була членом команди на обласних змаганнях зі стрільби. А в ті часи ми мали уроки військової підготовки, то відповідно я добре стріляла, навчав нас Микола Миколайович Коваль. Із початкової військової підготовки в мене було «відмінно», нас вчили стріляти, збирати та розбирати автомат та інше. Вважаю, що цей предмет має бути обов’язковим у школі.
Я дружила з Марією Меньків, Галиною Красняк, Галиною Рошкович, Катериною Петрунишин, Любою Павлів, Вітою Семанів, Лілею Локатир, Романом Вітовським (якого, на жаль, уже немає серед нас) та іншими, а Марія навіть була дружкою на моєму весіллі. У нас в групі було 24 хлопців та 9 дівчат.
Тоді були інші цінності, кожна мить була цікава й особлива. Ми вміли економити, і на все вистачало коштів. Дуже дорожили стосунками.
Під час навчання я не любила хімію, патанатомію та й «обществоведение», із цього предмету на державному іспиті отримала «4» і тому не мала диплом з відзнакою, а також вважала, що саме цей предмет нам непотрібний. Як показало життя, та історія, якої нас вчили, також виявилася непотрібною. І мої думки з часом підтверджувалися, і сьогоднішня війна показала, що та історія (неправдива) та й «суспільствознавство», за яке я отримала четвірку, зовсім непотрібні, навіть були токсичні для нас.
Можливо, і це стало ключовим у моєму житті, у тих змінах, які згодом відбулися. Бо диплом з відзнакою тоді давав право вступати до медінституту. В іншому випадку, треба було відпрацювати 3 роки, а хлопцям відслужити в армії.
Після закінчення медучилища я, тоді ще юна випускниця, 1 квітня 1985 року була прийнята на роботу медсестрою-анестезисткою в Калуську ЦРЛ. Відтоді знаю теперішнього директора ІФМФК Володимира Васильовича Стасюка, з яким ми не просто земляки з одного району, а ще й працювали разом в анестезіологічному відділенні. Він давав мені мудрі поради, навчав мене, підказував.
Згодом змінила професію. Що стало поштовхом? Я завжди була активною в суспільно-громадському житті громади. Двічі обиралася депутатом сільської ради с. Голинь Калуського району, хорошу життєву школу пройшла, працюючи в Калуському міськвиконкомі, а в 1996 році вступила до Тернопільської академії народного господарства на спеціальність «Фінанси і кредит». У 1999 році з ініціативи ректора Олександра Андрійовича Устенка та його благословення заснувала та очолила Калуську філію Тернопільської академії народного господарства. У 1998 році написала свою першу статтю на тему «Введення страхової медицини в Україні». Це і стало моєю першою науковою працею, яка потрапила у Вісник Міжнародної конференції у Форосі. А далі були інші наукові праці.
У 2001 році вступила до аспірантури Національної академії державного управління при Президентові України, а в 2004 році захистила кандидатську дисертацію на тему: «Економіко-фінансові механізми здійснення державної соціальної політики в перехідних умовах». У 2018 році захистила докторську дисертацію на тему «Розвиток організації бухгалтерського обліку на засадах аутсорсингу».
У 2002 році обрана депутатом обласної ради від Калуського району. В обласній раді з моєї ініціативи вперше була створена комісія з питань праці й соціального захисту населення, яку я й очолила. Будучи депутатом обласної ради 4-го та 6-го демократичного скликань, перебувала у складі делегацій 2001 року з метою співпраці з благодійною організацією «Допомога» в Бельгії та 2003 року в Китайській Народній Республіці від Івано-Франківської області в рамках проведення Восьмого засідання Міжнародної українсько-китайської комісії з питань торговельно-економічного співробітництва.
Оскільки ще з молоком матері я увібрала в себе істину допомагати людям, доля весь час направляла мене в цьому напрямку. У 2000 році заснувала благодійний фонд «Роксолана», який опікується дітьми-інвалідами.
У 2013 році переїхала до Івано-Франківська, оскільки була призначена директором Івано-Франківського навчально-наукового інституту менеджменту Західноукраїнського національного університету.
Маю ряд нагород та відзнак. У 2017 році присвоєно звання «Заслужений працівник освіти України». Також була відзначена грамотою Верховної Ради України «За особливі заслуги перед Українським народом», медаллю «За заслуги перед Прикарпаттям», грамотою міського голови та золотим значком «Калуш». Нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної науки, зміцнення науково-технічного потенціалу України, багаторічну сумлінну працю та високий професіоналізм. У 2017 році присвоєно звання «Почесний професор Тернопільського національного економічного університету». Згодом, в 2020 році, отримала вчене звання професора кафедри управління та адміністрування. Усі ці відзнаки мене тільки стимулювали бути кращою, більше працювати й удосконалюватися та постійно навчатися!
Чи залишаюся пов’язаною з медициною? Оскільки медицина була мені близька з дитинства, то я ніяк не заспокоїлась і при першій можливості зробила все, щоб ми в нашому Івано-Франківському навчально-науковому інституті менеджменту Західноукраїнського національного університету (раніше Тернопільського національного економічного університету), який я очолюю, змогли проводити підготовку управлінських кадрів для системи охорони здоров’я, і ми пішли в ногу з реформою системи охорони здоров’я. Ми здійснюємо підготовку управлінських кадрів у галузі охорони здоров’я за ОС «Магістр», галузь знань – 07 «Управління та адміністрування», спеціальність 073 «Менеджмент» освітня програма «Менеджмент охорони здоров’я», а також «Публічне управління та адміністрування». Випустили понад 600 управлінських кадрів не тільки для області, а й для частини України (Закарпаття, Львівщина, Черкащина, Тернопільщина, Одеса, Київ, Рівненщина, Буча, Житомир, Донецьк, Одеса, Дніпро).
Часто розмірковую, що особисто мені дало училище, окрім чисто професійних знань. Насамперед воно навчило мене бути дисциплінованою, тактовною, зібраною, чітко й старанно виконувати свої обов’язки, бо для медицини це дуже важливо. А також саме тут, у моїй Аlma-mater, я не тільки набула професійних навичок, а й навчилася цінувати відносини по-справжньому, бо зустріла щирих друзів на все життя. І сьогодні спілкуюся з головним дитячим хірургом України, професором Василем Притулою, Сергієм Баланом, Ігорем Маланюком, Василем Іванцюком та іншими. Вони не були в моїй групі, але ми всі тоді спілкувалися між собою.
Раджу всім нинішнім студентам вчитися, прислухатися до думки викладачів, цінувати їхню працю, всебічно розвиватися, бо тільки з плином часу ви розумієте, як багато корисного давали нам наші викладачі!
Я горда та рада з того, що мала можливість навчатися в Івано-Франківському базовому медичному училищі (нині Івано-Франківський медичний фаховий коледж).
Галина ЛЯХОВИЧ, випускниця Івано-Франківського базового медичного училища 1985 року.
