Винярський Ярослав Михайлович. Навчався в Івано-Франківському медичному училищі у 1973-1977 рр. на фельдшерському відділенні, закінчив з відзнакою. У 1977-1978 рр. проходив строкову військову службу в армії, фельдшером батальйону. У 1978–1984 рр. – навчання у військово-медичній академії ім. С. М. Кірова (м. Ленінград) за спеціальністю «Лікувальна справа». У 1986 р. закінчив Львівську військову інтернатуру за спеціальністю «Хірургія». З 1989 по 1991 рік проходив навчання в клінічній ординатурі військово-медичної академії за спеціальністю «Акушерство та гінекологія». З 1991 по 2005 рік проходив військову службу в госпіталях. Полковник медичної служби. Головний акушер-гінеколог Прикордонної служби України. У 2005-2017 рр. – завідувач гінекологічного відділення лікарні «Феофанія» (м. Київ), головний спеціаліст, акушер-гінеколог Державного управління справами при Президентові України. З 2017 р. – завідувач хірургічного відділення медичного центру «Мати та дитина» (м. Київ). Доктор філософії (кандидат медичних наук). Заслужений лікар України.
Ярослав Винярський: Роки навчання в медичному училищі стали тією червоною ниткою, яка проходить через всю канву мого медичного життя та служіння Батьківщині
У моїй сім’ї та родині медичних працівників не було. Рішення поступати в медичне училище я прийняв після зустрічі з фельдшером наприкінці закінчення восьмирічної школи в рідному селі на Тернопільщині. Молодий спеціаліст, який прийшов в невелике село працювати фельдшером, змінив життя нашого села, та і моє.
Мій вибір випав на Івано-Франківське медичне училище. Після успішної здачі екзаменаційної сесії я був зарахований на фельдшерське відділення у 1973 році.
І ось перше зібрання нашої групи, знайомство з класною керівничкою Марією Михайлівною Савицькою. Вона стала для нас найріднішою, ми її називали «мамою», до кожного із нас в неї було діло: про кожного вона знала все, опікувалася нами, оберігала та застерігала. Людиною вона була неординарною, скромною і завжди була там, де це необхідно в даний час.
На перших зборах нашої групи мені запам’яталися слова Марії Михайлівни, які стали пророчими: «Дорогі мої діти. Ви вибрали найкращу професію на Землі. Бути медиком – це назавжди, і де б ви, і ким би ви потім не працювали – медицина буде з вами».
І ось я вже майже 50 років пам’ятаю ці слова, ні разу не зрадив обраній справі. Зроблено біля тридцяти тисяч операцій, позаду тисячі очей, які дивляться на тебе з надією. А в серці живуть слова нашого Учителя: бути медиком – це назавжди...
Нам всім, студентам, які вчилися в медучилищі в той період, дуже пощастило. Мені здається, що тоді сформувався дуже кваліфікований та професійний колектив викладачів. Вже після закінчення медичного училища я вчився та працював в багатьох колективах, але такого згуртованого, відданого своїй справі трудно було знайти.
І тут мені особливо тепло хочеться сказати про директора медучилища, нашого любимого Григорія Григоровича Гавриша. Якраз в період його епохи ми мали честь навчатися в цьому колективі, який він згуртував і вивів на високий професійний рівень.
Григорій Григорович, з виду строгий, майже неприступний, але коли починав говорити, посміхнеться у свої окуляри – і все: кращого співрозмовника годі шукати. Здавалось, що ця Людина знає все на світі, дуже проста та батьківська манера спілкування, мудрість в кожному слові і, звичайно, професійність, доведена до ідеалу. Тільки з роками починаєш розуміти те дотепне почуття гумору, коли Григорій Григорович розказував нам про «радянську владу». І це в той час самого «розквіту» Радянського Союзу...
Виступаючи перед нами, Григорій Григорович сказав просту, але дуже життєвостверджуючу фразу: «Запам’ятайте, діти, як би вам не було трудно на життєвому шляху, ви повинні шукати дорогу Добра, а професія медика допоможе вам в цьому». І ці слова закарбувалися в тій червоні нитці, яка проходить через всю канву мого медичного життя та служіння Батьківщині.
Дуже багато хочеться розказати про нашу групу: ми, ще зовсім діти, зібралися в одному місці – в медичному училищі разом. День за днем пізнавали основи життя, дорослішали, ставали самостійними, формувався характер кожного. Група була дуже різнобарвна, і саме це додавало їй особливого шарму: ми були всюди разом – на навчанні, на практичних заняттях, в лікарнях, в походах.
Мені здається, що немає більше таких дружніх груп, які до цих пір кожні 5 років зустрічаються в рідних стінах нашого училища, і так ось уже 45 років. Я думаю, що висловлю загальну думку всіх своїх товаришів, що таке стало можливим завдяки титанічній енергії Галини Приймак та нашій старості групи Валентині Боднарук.
Наша група була і є найталановитішою та згуртованою. Ми до цих пір переживаємо один за одного, допомагаємо та співчуваємо. В цьому контексті я не можу не згадати моїх друзів Володимира Кобіту та Василя Щирецького. Попри всі особисті інтереси, ми майже 50 років разом йдемо по життєвому шляху, дружимо сім’ями, переживаємо за дітей, радіємо внукам... Під час навчання в медучилищі наша трійця активно брала участь у спортивному житті: велоспорт, футбол, волейбол, лижні гонки, біатлон.
Часто згадуються туристичні походи, виїзди у Ворохту, П’ятихатки, Яремче.
Завдяки нашому вчителю фізкультури Михайлу Васильовичу Ільківу ми ставали фізично та морально здоровими, пізнавали труднощі виживання, колективну та особисту відповідальність. Михайло Васильович, однозначно, дуже харизматичний викладач. Від нього йшла позитивна енергія, ми часто проводили численні спортивні змагання, здобували перемоги як серед студентів медичного училища, так і в місті Івано-Франківську та області. Пригадується випадок на міських змаганнях з лижних гонок на п’ятикілометровій дистанції, які проходили в селі Пасічна, тепер вже Івано-Франківськ. Коли Михайло Васильович побачив, що я на лижні іду першим, він очам своїм не повірив і, щоб підтримати мене, майже кілометр біг поряд зі мною, щоб втримати перемогу, і ми її здобули.
З Михайлом Васильовичем та з викладачем військової підготовки Миколою Миколаєвичем Ковалем у нас склалися дуже дружні відносини, які приносили свої позитивні результати.
Окремим рядком хочеться сказати про надзвичайну людину, нашого викладача математики Дмитра Гнатовича Циганкова. Відомий композитор, театрал, керівник музичного ансамблю медичного училища, Дмитро Гнатович відзначався мудрістю, своєю непередбаченістю, невгамовною енергією, якої на всіх вистачало, та ще й залишалось. Ми всі його любили та поважали. Я до цих пір дякую Богу та долі, що Дмитро Циганков був у моєму житті. Ми на кожній зустрічі співаємо його пісні, згадуємо його слова, неперевершену здатність бачити життя із різноманітних кутів зору: «Літа минають, літа минають...».
Час від часу, коли перелистую пожовклі сторінки нашого спільного випускного альбому, перед очима проходять дні і роки, проведені у стінах медичного училища. Хочеться ще і ще раз сказати величезне «Дякую!» всім викладачам, всім нашим Вчителям.
Пам’ять переносить на лекції викладачки історії Параски Василівни Надраги, в її дотепній інтерпретації тієї чи іншої історичної події.
Євдокія Миколаївна Богославець, викладачка анатомії: кожна лекція та практичне заняття були неперевершеним дійством в очах першокурсників, а основи, закладені з анатомії в медучилищі, та лекції дуже пригодились пізніше, в медичній академії.
Абрам Юхимович Водовоз, про нього неможливо згадувати без величезної вдячності: суперпрофесіонал, людина віддана служінню медицині, він нас вчив бачити прості життєві речі через призму реальності, яка інколи була дуже далекою від того, що нам малювали.
Не можу не згадати викладачку акушерства Майю Василівну Запотічну. Так вийшло, що в нас склалися добрі відносини, я відчував довіру, мені було дозволено багато чого, особливо в практичному плані – це можливість брати участь в родах, нічні чергування. Може, це і вплинуло на мій вибір стати лікарем акушер-гінекологом.
Викладачка латинської мови Стефанія Семенівна Павлюк: на одній із контрольних робіт я отримав оцінку «задовільно». Знаючи, що я можу краще, вона добилась моєї перездачі, і не просто добилась, а потім контролювала мою підготовку, за що я щиро вдячний.
Хочеться згадати всіх наших викладачів, я до цих пір згадую кожного із них, радію, що в мене були такі високоповажні ВЧИТЕЛІ: Тетяна Борисівна Ейдельман, Тетяна Василівна Онищук, Надія Дмитрівна Яблунівська, Ірина Владиславівна Кулик (Свйонтек) – низький їм уклін.
Підбиваючи підсумки навчання в медичному училищі, хочу сказати, що це був насичений період розуміння своєї самодисципліни та відповідальності.
Досить демократичне середовище та поважне ставлення викладацького складу, професійна підготовка на високому рівні призвели до формування кожного із нас особистості. Виплекали вміння брати на себе відповідальність в різних життєвих та професійних обставинах. І цю відповідальність я проніс через всі роки свого життя, професійної діяльності та військової служби.
У цей непростий час хочеться вірити, що теперішні студенти нашого медичного коледжу піднімуть на новий, вищий рівень професійну Честь, Вміння та служіння нашій любимій Батьківщині.
Ярослав ВИНЯРСЬКИЙ, випускник Івано- Франківського медичного училища 1977 року.
