Лучко Ігор Миколайович

Лучко Ігор Миколайович. Навчався у Івано-Франківському базовому медичному училищі у 1983-1987 рр. на фельдшерському відділенні, закінчив з відзнакою. Після закінчення військової служби у 1989 р. вступив до Івано-Франківської державної медичної академії (нині Івано-Франківський національний медичний університет), закінчив з відзнакою у 1995 р. Після закінчення ІФДМА працював на посаді асистента кафедри патологічної фізіології, з 2006 р. – на посаді асистента кафедри фізіології Івано-Франківського державного медичного університету. У 2009 р. захистив дисертацію та отримав науковий ступінь кандидата медичних наук. У 2012 р. присвоєно вчене звання доцента. На даний час працює на посаді доцента кафедри фізіології Івано-Франківського національного медичного університету.

 Ігор Лучко: У кожного були особисті інтереси, але відчуття відповідальності за загальну справу переважали

У моїй родині медиків не було, однак я завжди хотів стати лікарем. Поясненням було те, що в дитинстві дуже часто хворів. Тому вирішив, що моє майбутнє буде пов’язане з медициною, щоб лікувати інших і собі, при потребі, можна було допомогти. Ще одним важливим чинником у виборі на користь медичної справи була думка-порада моєї тодішньої класної керівнички, вчительки математики Юлії Іванівни Думінкевич.

Мій вибір випав на Івано-Франківське медичне училище. У 1983 році я був зарахований на фельдшерське відділення без вступних іспитів завдяки відмінному закінченню восьмирічної школи. З боку рідних відчув абсолютне сприйняття, бо вони розуміли, що це важливий етап для майбутнього поступлення в медичний університет і здобуття фаху лікаря на перспективу.

Початок навчання для мене був важливий через те, що разом з академічними питаннями, на які доводилось виділяти багато часу, відкривалися нові можливості та проблеми, пов’язані із самовизначенням та самостановленням.

У процесі академічного навчання все було більш-менш визначено і легко. У мене не поставало питання, які предмети важчі, а які легші, оскільки був відмінником як у школі, так і в училищі. Але мені цікавіше було вчити медичні предмети. Висококваліфіковані викладачі не тільки вчили свій предмет, але і приділяли багато уваги нашому вихованню, що залишило в мене лише добрі та світлі спогади.

Серед викладачів запам’яталася перша кураторка нашої групи (це була 2-га академічна група) викладачка хімії Антоніна Семенівна Колот. Якось, ще в перші тижні навчання, вона мені дорікнула фразою: «Ігорю, чому йдеш по лінії найменшого спротиву?», вказуючи на те, що можу вчитися краще, ніж тоді я себе проявляв. Тоді я зробив висновки, а цей вислів, мабуть, буду пам’ятати до кінця життя.

Можу сказати щиро і відверто, що наша група була досить особлива та талановита! Щирі та надійні друзі у моєму житті – це мої одногрупники. З ними легко було бути самим собою. Важливими особливостями нашої академічної групи була безпосередня щирість та згуртованість. Попри всі особисті інтереси, а вони були у кожного з нас, відчуття відповідальності за загальну справу переважали. Ми допомагали, ділилися, переживали та співчували один одному. Із деякими своїми одногрупниками, по можливості, спілкуюся і зараз.

Нашими основними захопленнями були музика, спорт та подорожі. Багато хлопців або захоплювалися грою на гітарі, або іншими інструментами, добре співали. А відносно спорту, то запам’яталась така подія. Був в училищі турнір з футболу і команда нашої групи (тоді ще тільки першокурсники) перемогла з рахунком 3:1 команду групи фельдшерів тодішнього 4-го курсу. Сенсація!

Про всіх викладачів училища можу казати тільки позитивне, бо вони, як могли, старались зробити із нас кваліфікованих спеціалістів. Але про деяких хочеться говорити окремо. Це, насамперед, наша керівничка групи, викладачка педіатрії Орися Сафронівна Чопик. Це надзвичайна людина з великою душею. Ми (і не тільки наша група) її називали «наша дитяча мама» – і через те, що вчила педіатрію, і за ставлення до нас, по суті тоді ще дітей.

Роман Іванович Малець, викладач латинської мови – дав настільки хороші, грунтовні знання латині, зокрема медичної, що в університеті мені вже мало що доводилось доучувати.

Аналогічне можу сказати про Катерину Юріївну Якубів, викладачку фармакології. Певно, її частка праці є у моєму другому місці на Всеукраїнській міжвузівській олімпіаді з фармакології у 1992 році в Луганську (на той час навчався на третьому курсі медуніверситету).

Окремо хочу згадати Романа Миколайовича Мукосія, який викладав у нас хірургію. Він, по-перше, старався давати той матеріал, якого не було у книжках. По-друге, завжди, при першій-ліпшій можливості водив у перев’язочну, маніпуляційну чи в операційну, щоб ми могли реально щось бачити і, при нагоді, самостійно працювати. На практику ми ходили здебільшого у першу лікарню на вулиці Матейки, в хірургію, були в травмпункті, чергували там.

Оскільки в даний час викладаю фізіологію, то не можу оминути спогадом і викладачку фізіології та ЛФК Надію Дмитрівну Яблунівську, яку ми називали «Баба Надя» (зі сміхом, але без злості). Її заняття з фізіології пам’ятаю і досі. До речі, на одному із них стався курйозний випадок. Під час кип’ятіння сечі у пробірці моїм одногрупником її вміст вилився на халат Надії Дмитрівни (до цього часу маю сумнів, чи це була випадковість).

Оскільки наше фельдшерське відділення готувало спеціалістів для війська, то служба в армії була неминучою. Проходив військову службу у 1987-1989 роках під Архангельськом (теперішня російська федерація) у медсанчастині авіаційного полку. Всі отримані в училищі знання дуже і дуже стали в пригоді. Ледь не кожного дня робив перев’язки, ін’єкції. Доводилось обробляти рани (первинна хірургічна обробка, часом із зашиванням), надавати невідкладну допомогу тощо. Фактично за військову службу отримав стільки практики, що не страшно було б працювати фельдшером будь-де.

Після служби поступив у Івано-франківську медичну академію, котру закінчив з відзнакою у 1995 році. Через ряд об’єктивних обставин не пішов далі у практичну медицину, а залишився на викладацьку роботу спочатку на кафедрі патологічної, а потім нормальної фізіології. Захистив кандидатську дисертацію і по даний час працюю на посаді доцента кафедри фізіології ІФНМУ.

Щодо побажань сьогоднішнім студентам, то тут я доєднуюсь до порад Степана Богдановича Мельника (випускника 1981 року), з яким я мав нагоду працювати на кафедрі патологічної фізіології ІФНМУ у 1995-1996 роках:

– цінуйте і максимально ефективно використовуйте час свого навчання в коледжі;

 – навчання – складний, довготривалий, багатогранний процес із багатьма компонентами. Налаштуйте себе і будьте готові до цього; 

– розумна та виважена самоповага породжує повагу до інших, а це – важлива частина Вашого професійного успіху та зростання;

– не можна одночасно бути на кількох шляхах. Ваші майбутні професійні обов’язки та особисті цінності – на одному шляху.

Ігор Лучко, випускник Івано-Франківського базового медичного училища 1987 року.

 

Наша адреса

Тел/факс: (0342) 75-32-58
Відділення післядипломної освіти
Тел: (0342)528004
 

 

Для студентів

Moodle

Корисні посилання

ZNO

vfpo

Copyright © 2022 Комунальний заклад фахової передвищої освіти "Івано-Франківський медичний фаховий коледж" Івано-Франківської обласної ради/ м. Івано-Франківськ, вул. Гетьмана Мазепи 165