ЧАЧУНЬ (Язловецька) Леся Ярославівна

ЧАЧУНЬ (Язловецька) Леся Ярославівна. Навчалася в Івано-Франківському базовому медичному училищі у 1982-1984 рр. за спеціальністю «Сестринська справа». Після закінчення медучилища повернулася в рідний Бурштин, де працювала медсестрою терапевтичного відділення медсанчастини Бурштинської ТЕС. Деякий час працювала в жіночій консультації. З 1988 р. працює палатною медичною сестрою неврологічного відділення КНП «Бурштинська лікарня».

Леся ЧАЧУНЬ: Викладачі вкладали в нас свої знання, професійні навички, любов до фаху

 

Можна сказати, що в медицину я попала випадково. Та коли запитаєте, чи жалкую, то скажу: ні. І дуже радію, що так склалося у житті.

У моїй родині медиків не було. Ніколи не думала і не мріяла здобути фах медичної сестри. Хотіла стати істориком, але так вийшло, що важка операція в інституті раку повернула мене в реалії життя, я зрозуміла, що побороти рак, пройти курси променевої терапії і хіміотерапії мені допоможуть знання в медицині. Я боялася лікарів, але розуміла, що хвора і ці медичні знання мені потрібні. Бо якщо сама собі не даш ради, то ніхто не допоможе.

Спочатку поїхала поступати в медінститут у Ленінграді. Не набрала прохідного балу. Зате отримала алергію, мене швидкою привезли до поїзда – приїхала назад до Франківська. І вирішила вступити до Івано-Франківського медичного училища.

Це був 1982 рік. Рік, коли помер тодішній генсек Брежнєв. І мені той час запам’ятався, як рік трауру. Ніяких заходів тоді не проводилося. Не раз Дмитро Гнатович Циганков, відомий композитор, який викладав у нас етику і керував художньою самодіяльністю в училищі, хотів заграти на баяні – але тоді було заборонено. Як і не дозволялося проводити концерти, вистави, якісь урочистості.

Зате вчитися в медучилищі мені дуже подобалося. Познайомилася з чудовими викладачами, які вкладали в нас, студентів, свої знання, професійні навички, любов до фаху.

Викладачка Катерина Юріївна Якубів навчила нас грамотно писати рецепти. Це особливо згодилося, коли розпочинали трудову діяльність. Це зараз не виписують рецепти, а коли ми прийшли на роботу, то не лікар їх виписував, а медсестри. І дуже дивувалися: як так грамотно виписуєте? Грамотно, бо нас так навчила Катерина Юріївна. Пригадую, як садила нас в шахматному порядку. Хотіла, щоб ми багато чому навчилися, багато знали.

Хороші спомини про Віру Андріївну Касьянову, викладачку терапії. Вона розуміла тебе з пів слова, ставилася до студента як до рівного. Це дуже багато значить, коли бачиш, що тебе поважають, до тебе прислухаються. Тоді хочеться вчитись.

У нас на курсі була дівчина, яка поступила з купленим атестатом відмінниці – її через місяць відрахували. То був такий собі урок справедливості.

Класною керівничкою у нашій групі була викладачка терапії Галина Миколаївна Борисяк. Молода, вродлива, не набагато старша за нас, але вміла нас згуртувати. Була нам як мама. Якщо щось і сталося, вона вміла так залагодити, що це не виходило за рамки групи. І нас обминало «іти на килим» до директора училища Григорія Григоровича Гавриша.

Шкірні хвороби у нас вчив не він, а Неля Дмитрівна Пітулей, яка також викладала у нас гігієну. Це викладачка від Бога. Вміла до кожного знайти підхід. Я, якщо чесно, шкірні хвороби ніколи не любила, але в житті багато пригодилося з того, що ми вчили. Неля Дмитрівна була вимоглива, але від неї линуло тепло, душевна доброта.

Починали ми навчання за директорства Григорія Григоровича Гавриша, а закінчували при Марії Василівні Мудрак. Я іноді жартую, що як на переправі. Марія Василівна була хорошою людиною, про яких кажуть, що вони на своєму місці. Хоч, думаю, це прізвище її чоловіка, але дуже їй підходить. Це наче про неї: чоловік – то голова, а жінка – шия, куди шия поверне – так і буде…

Гарний був у нас викладач інфекційних хвороб Володимир Миколайович Козовик. Цікаво проводив практичні заняття: тут строго – а тут уже в нього посмішка. Серед студентів був як свій.

Але найкращою для мене була викладачка анатомії Олександра Олександрівна Босович – проста, доступна. Хоча і вважалося, що анатомія – найважчий предмет.

Насправді найважчою була філософія, яку вчила Параска Василівна Надрага, дуже строга викладачка. Попри те, що я любила історію, і філософія мені подобалася, але я вважала, що це нам не потрібно. Може, це моя особиста думка, але ми ніхто не любили цей предмет.

Важко було вчитися хіба перші місяць-два. А потім ти втягуєшся у колектив, знаєш викладачів. У нашій групі були самі дівчата, жодного хлопця. Бо то медсестринська група, після 10 класу. Багато з Тернопільської області, були і з Чернігова. А те, що були дуже дружні, залежало від керівника групи. Якщо вміє гуртувати дітей, то і навчання проходить легше, бо студенти співпрацюють, допомагають один одному.

Училище знаходилося тоді на вул. Галицькій, 101. То був старий будинок, ще один корпус біля спиртзаводу – там викладали воєнно-польову хірургію, хірургію, там і більшість практичних занять проходило. Правда, наша класна керівничка домовилася з головним лікарем лікарні на Франка Лизиним і водила нас туди на практику. Там познайомила нас з медсестрою, яка навчила колоти «хлопком» (хоч це категорично заборонялося). Але Галина Миколаївна казала нам: «Для хворого добре те, що його не болить».

На превеликий жаль, ми не мали такої професійної бази, як тепер у коледжі. Більшість практичних занять проходили в інфекційній лікарні, в онкодиспансері. Дитяча лікарня тоді тільки будувалася, ми ходили туди прибирати, а після закінчення училища багато наших пішло туди працювати. В Пасічній лікарні не було, обласна знаходилась ще на вул. Дзержинського (тепер Гетьмана Мазепи).

Якщо медінститут на той час мав свою базу, то ми не мали нічого, навіть свого спортзалу. На фізкультуру ходили займатися в інститут нафти і газу, так само в тир. Навіть не було нормальної їдальні, тільки буфет. Ходили харчуватися через дорогу в їдальню спиртзаводу. За 50 копійок був комплексний обід. І ми всім курсом ходили.

Можу порівнювати, як змінився наш навчальний заклад, коли приїжджаю на курси підвищення кваліфікації. Часто зустрічалася з Катериною Юріївною Якубів. Ніколи б не подумала, що викладачка фармакології роки буде читати на курсах нервові хвороби. Подобається мені директор коледжу Володимир Васильович Стасюк. Він мені чомусь нагадує Дмитра Гнатовича Циганкова. Схоже лекції читає: то жартує, то говорить серйозно. Шкода, що останнім часом курси проходять дистанційно, та ще й часто нема світла – здаєш тести, ловлячи інтернет на вулиці. Це як обід по телевізору: бачиш страви, а спробувати не можеш.

Вже і сама читаю лекції чи навчаю молоденьких медсестер. Коли приходять на роботу в нашу лікарню дівчатка з Івано-Франківського медколеджу – не то, що мені це рідніше, моє – вони більше навчені, мають більше практики. Майже всі вміють колоти. А я бачила й інші приклади (на щастя, не з нашого закладу): гонору багато, а сам не зміг вколоти жінку і не розуміється в аналізі крові. А нас цього навчили в медучилищі.

Роботу свою я люблю, нею живу. Це моє. Неврологія для мене найрідніша.

 Я горджуся, що в 1984 році закінчила навчання в медучилищі і повернулася у рідний Бурштин. Свою трудову діяльність розпочала в терапевтичному відділенні МСЧ «БуТЕС», де, дякуючи медсестрам-фахівцям, удосконалила професійної техніки введення п/ш, в/м і в/в ін’єкцій, догляду за хворими. А тоді жіноча консультація, де нові навички. Але мене тягнуло в стаціонар, саме там я почувалася на своєму місці, це робота безпосередньо з хворими, набуття ще більшого досвіду і знань. Так, у 1988 році мене перевели у неврологічне відділення, де я працюю по даний час. Робота важка, адже це хворі з захворюванням нервової системи, з хронічним перебігом, які повертаються через певний час на лікування. А в останні три роки пандемії, десяти місяців війни – немає слів. Ми ще й психологи. Жаль, що наша робота не оцінена ні пацієнтами, ні лікарями (левову частку їхньої роботи виконуємо ми, медсестри), ні державою. Ми всезнайки, всевмійки, тягнучі коники в медицині, ще й козачки на побігеньках у лікарів. А так хочеться, щоб професія медичної сестри була престижною, як за кордоном.

Леся ЧАЧУНЬ, випускниця Івано-Франківського базового медичного училища 1984 року.

 

85 розповідей випускників коледжу

Наша адреса

Тел/факс: (0342) 75-32-58
Відділення післядипломної освіти
Тел: (0342)528004
 

 

Для студентів

Moodle

Корисні посилання

ZNO

vfpo

Copyright © 2022 Комунальний заклад фахової передвищої освіти "Івано-Франківський медичний фаховий коледж" Івано-Франківської обласної ради/ м. Івано-Франківськ, вул. Гетьмана Мазепи 165