КУСИК (Джиджора) Ольга Богданівна. Навчалася в Івано-Франківському базовому медичному училищі у 2001-2003 рр. за спеціальністю «Сестринська справа». У 2003-2005 рр. працювала дитячою медсестрою і медсестрою на чергуванні в дільничній лікарні с. Устя-Зелене Монастириського району Тернопільської області. У 2005-2022 рр. працювала медсестрою на чергуванні в терапевтичному відділенні міської лікарні № 1 в Запоріжжі (колишня залізнична лікарня). У зв’язку з російсько-українською війною повернулася на Тернопільщину як внутрішньо переміщена особа, працює перев’язувальною операційною медсестрою в хірургічному відділенні Монастириської міської лікарні.

Ольга КУСИК: Вимагали від нас знання і хотіли нас навчити

 На навчання в Івано-Франківське медичне училище я приїхала з сусідньої Тернопільської області, звідки родом. Свою трудову діяльність теж розпочинала на Тернопільщині, в дільничній лікарні в селі Устя-Зелене. Згодом, після одруження, поїхала до чоловіка і 17 років відпрацювала в Запоріжжі. А коли розпочалася повномасштабна московсько-українська війна, повернулася на малу батьківщину, як внутрішньо переміщену особу мене взяли медсестрою в хірургічне відділення Монастириської міської лікарні.

В цьому році якраз виповнюється 20 років, як я закінчила Івано-Франківське базове медичне училище. А зі вступом сюди вийшло так. Якось ми спілкувалися з мамою і вона запитала, чи я боюся крові і на кого хотіла б піти вчитися. А моя мама гарно співає, я думала теж піти по її профілю. Але коли я сказала, що крові не боюся, то мама запропонувала: «Може, підеш медсестрою?». «Та піду», – погодилась я і вступила в училище після одинадцятого класу.

І ніколи не пошкодувала про таке рішення. Я дуже рада, що стала медсестрою, мені подобається моя професія.

Не скажу, що вчитися було легко. Важкими тоді здавалося багато предметів, насамперед мікробіологія, яку викладала Любов Михайлівна Облогіна, фармакологія у Зени Василівни Никифорук. З фармакології було багато матеріалу. Пригадую хвилювання, коли виходиш до дошки, щоб розповісти про анальгін. Це тепер вже розумна, знаю, що форма випуску є тверда, рідка, і в яких грамах, і в яких процентах – а тоді було важко все запам’ятати. Але зовсім не жалію, що навчалася і що іноді було складно. Бо у житті ніколи наперед не знаєш, що згодиться.

А загалом я була відповідальною студенткою, майже ніколи не пропускала заняття, без поважної причини – то і мови не могло бути. Старалась мати всі конспекти. Сиділа на першій парті і конспектувала. Пам’ятаю випадок, коли мені з останньої парти кидають записку: «Джиджора, даш переписати?». А я думаю: «Та дам, але ж на завтра треба вчитися, коли ж вам вдасться переписати?». Бувало і таке…

Взагалі наша 3 група була дружна. Кураторкою у нас була вчителька англійської мови Леся Федорівна Смицнюк, ми відчували, що вона нас любила. Дівчата у групі були гарні, ми пізніше трохи зустрічалися. Я була би рада, якби нам вдалося зустрітися на 20-річчя випуску.

Для багатьох складним предметом була анатомія, яку викладала Олександра Олександрівна Босович. Спробуй всі кісточки-м’язи запам’ятати. А найпотрібнішими я вважаю анатомію, фармакологію і сестринську справу. І педіатрія – адже я певний час була дитячою медсестрою.

А як пішли хірургія, терапія, то вже було легше, бо мали добру базу.

Дуже подобалися викладачка педіатрії Наталя Валентинівна Хван, викладачка історії Мирослава Василівна Вацеба, викладачка гігієни Ольга Григорівна Ярошевич, вчителька соціології Ірина Андріївна Квасниця.

Сестринську справу у нас викладала Наталія Миронівна Тросцінська. Вчила правильно уколи робити, ми пробували на манекенах, мені то подобалося. Найбільше пам’ятаю, як ми вводили одна одній підшкірні уколи. Нас у підгрупі було вісім, то викладачка завжди мене відправляла в маніпуляційний кабінет. Вона мене бачила медсестрою, яка хоче колоти. Навчилася колоти і у вену, і капати, все-все. І в мене це дійсно виходить, я згодом була маніпуляційною медсестрою п’ять років.

На практику ходили в лікарні на вул. Мазепи, Матейки. А переддипломну практику я проходила в Монастириську.

Кіндрат Григорович Лаврук вчив політологію, підтримував мене як студентку-активістку. Бо я в училищі брала участь в різних культурних заходах, співала у хорі. Все-таки оту любов до співу, що мені передалася від мами, я могла зреалізувати. Хор був на три голоси, співали гарно. Ми виступали на різних училищних концертах, заходах.

Під час навчання ми старалися все зрозуміти, вивчити. І вдячні нашим викладачам, що вони давали нам ці знання. Вдячні і за те, що вимагали від нас поведінки, вчили бути завжди відповідальними. Не дай Бог запізнитись на пари. Було дуже строго. Викладачі від нас вимагали знання, і вони хотіли нас навчити. Не просто так ми прийшли в училище, не, як каже моя мама, штани дерти, а хотіли чогось навчитися, здобути знання, практику, щоб потім піти на роботу.

Мені завжди в училищі подобалася дисципліна, порядок, все чисто, акуратно. Студенти в халатах, шапочках – я дуже люблю медичну форму. Всі викладачі були на місці, ніколи не було так, що когось десь немає. Правда, здавалось, що нас заставляють вчитися, як студентів в медінститутах. Не раз собі думала: «Ми що, лікарями маємо бути? Ми ж медсестри, а від нас стільки вимагають». Але повторюсь: все в житті пригодилося.

Особливо між собою говорили: «Нащо нам всяка філософія, політологія, ще щось таке? Нащо це медсестрам?». Так ми тоді думали. Так само про право, законодавство. Але потім зрозуміли, що все потрібне. Чи етика і деонтологія – хіба не треба це нам? Та важливо, звичайно: коли що сказати чи зробити.

Сьогоднішнім студентам я б порадила навчатися, бо знання необхідні. А не думати, що «нам дають те, що не треба». Все потрібне, нічого зайвого нема.

Після училища я працювала в селі Устя-Зелене, там була дільнична лікарня. Спочатку дитячою медсестрою, а потім медсестрою на чергуванні. Тоді якраз фармацевтка з лікарняної аптеки поїхала на рік у Францію. А у мене настільки були хороші знання з фармакології (дякую Зені Василівні, хоча цей предмет і давався мені важко), що мене навіть попросили допомогти в аптеці.

А те, що я багато вивчила препаратів, згодом мені згодилося, коли я переїхала до чоловіка в Запоріжжя і працювала в міській лікарні № 1. У мене і зараз там, в Запоріжжі, зберігаються конспекти з училища. І на кожному записані прізвище, ім’я, по батькові викладача.

От тільки переглянути їх не можу, бо після початку війни як внутрішньо переміщена особа переїхала на Тернопільщину і освоюю нову для себе сферу медицини, працюючи перев’язувальною медичною сестрою в хірургічному відділенні Монастириської міської лікарні.

Зараз, після стількох років роботи медсестрою, мені моя професія ще більше подобається. До знань, які я отримала у коледжі, додався практичний досвід.

Ольга КУСИК, випускниця Івано-Франківського базового медичного училища 2003 року.