ДРОГОМИРЕЦЬКА (Овчар) Тетяна Ярославівна. Навчалася в Івано-Франківському базовому медичному коледжі у 2006-2009 рр. на відділенні «Лікувальна справа» (фельдшер). Після його закінчення працювала на ФАПі в с. Побережжя Тисменицького району. З червня 2010 р. перейшла на роботу в обласну дитячу клінічну лікарню. Працювала на посаді сестри медичної плеопто-ортоптичного кабінету охорони зору обласної дитячої консультативної поліклініки. З 2013 р. – медична сестра відділення ультразвукової та функціональної діагностики кабінету УЗД ОДКЛ. З 2017 р. працює на посаді старшої медичної сестри цього ж відділення КНП «Обласна дитяча клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради».

Тетяна ДРОГОМИРЕЦЬКА: Для мене не було предметів, які б не подобалися

Нещодавно я проходила курси підвищення кваліфікації старших медсестер. У нас була перша лекція у директора Івано-Франківського медичного фахового коледжу Володимира Васильовича Стасюка. Коли він зайшов в аудиторію, емоції мене переповнили, бо одразу нахлинули спогади про мої студентські роки в цьому навчальному закладі.

…Вже у школі у мене виникло бажання пов’язати життя з медициною. При виборі, куди йти вчитися, мені порекомендували саме наш коледж, бо тут гарна матеріально-технічна база, великий досвід викладання, хороша практична підготовка. Та і хотіла я на фельдшерське відділення, якого в медколеджі медичного університету не було.

За пів року до поступлення я пішла на підготовчі курси при ІФБМК. Двічі на тиждень з Єзуполя, звідки я родом, доїжджала до Івано-Франківська на заняття: українська мова, біологія. І це мені при вступі дуже допомогло, бо я систематизувала матеріал, який знадобився при здаванні іспитів. То був якраз 2006 рік, коли випускники школи вперше здавали ЗНО. Крім цих предметів я ще здавала історію України. Могла вступати до коледжу по оцінках, які отримала на ЗНО, а з третім предметом могла подавати документи за ті предмети, по яких наберу вищий бал.

Ще займаючись на підготовчому відділенні, почула і швидко звикла до шанобливого звертання на «ви» до майбутніх абітурієнтів (студентів).

Як приходиш після школи у навчальний заклад, вищий за рівнем за школу, то в захопленні від всього. Мені подобалися аудиторії, які були оснащені уже по-новітньому, пізніше ми побачили гарні бази на території лікарень. Відчувалася і зміна освіти зі шкільної на коледжну – інші дисципліни, дотичні до медицини, адже я вступила після 11 класу, а не після 9-го. Було більше навантаження. Але тим не менше це було цікаво і захоплююче. Іншими словами, повернутися у школу бажання не виникало.

Для мене не було предметів, які б не подобалися. Важкою видавалася фармакологія, яку у нас викладала Зіновія Василівна Никифорук. Але вона могла пояснювати декілька разів, якщо щось було незрозуміло. Трохи важкою була мікробіологія. Викладачка Любов Михайлівна Облогіна була дуже вимоглива. Але без цієї вимогливості ми навряд чи змогли би вивчити такий важкий предмет.

Найбільше запам’яталася мені викладачка анатомії Ірина Іванівна Гафійчук. Вона дуже гарно пояснювала, спокійно це робила, завжди було бажання у неї вчитися. З вдячністю згадую викладача терапії Ярослава Олександровича Гарка.

Хірургію викладав Сергій Миколайович Гафійчук. Пригадую, як він нам казав, що якщо ми будемо запізнюватися, то будемо мити коридори. Одного разу ми таки мили коридор, правда, не десь далеко, а біля нашої навчальної кімнати, і не підлогу, а панелі. Але це нам принесло велике задоволення. Хоча ми більше наляпали води, як прибрали, після чого викладач сказав, щоб ми йшли в аудиторію. До цього часу згадую той епізод зі сміхом.

Дуже до вподоби була педіатрія, як кажуть, з легкістю мені заходила. Це завдяки викладачці Ользі Миколаївні Коньковій, яка вчила мене. Саме з педіатрією пов’язане тепер моє професійне життя. Зараз я часто зустрічаюся з Ольгою Миколаївною в обласній дитячій лікарні і щиро рада таким зустрічам.

Подобалися лекції у Володимира Васильовича Стасюка. Навіть його інколи такий гумористичний підхід дуже класно «заходив» студентам. Принаймні в нашій групі, коли він проводив заняття, цікаво було слухати – це при тому, що, направду, дисципліна «Соціальна медицина» є не надто легкою і не настільки захоплюючою. Але Володимир Васильович вмів завжди подати тему так, що хотілося йти на лекції, слухати їх і багато набувати.

А як керівник, він зробив наш коледж дуже потужним. Я могла порівнювати, бо у мене знайома вчилася в коледжі при медуніверситеті. У нас можна було взяти додому лекцію і доопрацювати її, якщо не встигаєш. У них не було такої бази, як у нас, з муляжами для проведення практичних навиків. Ми відпрацьовували ці навики у коледжі, щоб можна було йти до пацієнтів. Додам, що і у клініках були хороші умови для занять. Нам ніхто не відмовляв (ні пацієнти, ні медпрацівники), щоб робити маніпуляції.

Ми проходили чергування з хірургії на базі ЦМКЛ, нічні чергування з гінекології. Така можливість була, але за власним бажанням, ніхто нас не заставляв, це не було обов’язково. Якщо хочеш – то можеш. Видавали путівку тим, хто хотів, записувався попередньо. Коли ми приходили в лікарню і казали, що з медичного коледжу і хочемо на чергування, чергові лікарі нам не відмовляли. Пам’ятаю, як за одну ніч я була на двох пологах і на двох кесарських розтинах. Стільки інформації за одну ніч можна було побачити!

Нашою першою кураторкою групи була викладачка фізкультури Тетяна Олександрівна Влашин, а згодом – Ігор Петрович Мантуляк, який викладав у нас анестезіологію. Ми його дуже любили, нам було комфортно вчитися, працювати.

Спогади про ті часи прекрасні. Мали різні поїздки, походи на Вовчинецькі гори. Мені найбільше запам’яталося, як ми з Тетяною Володимирівною їздили на львівські замки. То була золота осінь, дуже цікаво і весело провели час.

Щодо вільного часу, то я знаходила можливість на різні захоплення. Ходила на плавання у фізкультурний коледж, в танцювальні гуртки, займалася малюванням. І все встигала. Була ведучою випускних на старших курсах – вони випускалися, а я ще вчилася.

А зі свого випускного курсу згадаю такий епізод. Це була остання лекція перед державною практикою, навіть пам’ятаю яка – з очних хворіб. Було сумно, бо закінчувалося навчання у коледжі. І я попросила своїх друзів з клінічної групи розписатися мені на халаті на пам’ять. Настільки всім сподобалася така ідея, що ми почали один одному розписуватися на халатах. Цього нам видалося замало, і ми вирішили звернутися до викладачів. Нам не відмовляли, але коли ми прийшли до директора коледжу, то Володимир Васильович Стасюк сказав, що йому не підніметься рука розписатися на білому халаті, але він готовий всім підписати альбоми. Ми принесли свої альбоми, і на кожному він поставив свій підпис. Цей халат до цього часу зберігаю. Він для мене дуже цінний, дорогий, не можу віддати нікому.

Я вчилася на платній формі. Але по балах під час розподілу на роботу мені запропонували як варіант іти працювати на фельдшерсько-акушерський пункт у с. Побережжя, що неподалік мого Єзуполя. І вже через два тижні приступила до роботи. А у 2010 році, коли я вже жила в Івано-Франківську, спробувала влаштуватися на роботу в обласну дитячу лікарню. Коли тодішній головний лікар Радислав Йосипович Котурбаш розпитав, що я закінчувала і де працювала, то прийняв мене. Спочатку я працювала в консультативній поліклініці, а тепер – старшою медичною сестрою відділення ультразвукової та функціональної діагностики кабінету УЗД ОДКЛ.

На наступний рік у нас буде 15 років після закінчення медичного коледжу. Маємо надію, що зустрінемося. Саме публікація спогадів випускників надихнула мене, щоб зв’язуватися з одногрупниками, планувати нашу зустріч, аби хоча б на декілька годин зустрітися і поспілкуватися.

Тетяна ДРОГОМИРЕЦЬКА, випускниця Івано-Франківського базового медичного коледжу 2009 року.