КІМАКОВИЧ (ТИМКІВ) Парасковія Василівна. Навчалася в Станіславському медичному училищі № 1 у 1955-1958 рр. на фельдшерському відділенні. У 1958 р. розпочала свою трудову діяльність у фельдшерсько-акушерському пункті села Іваниківка, а згодом працювала у військовому госпіталі Станіслава. У 1967-2018 рр. працювала на посаді фельдшера Івано-Франківської станції швидкої допомоги. За час відданої праці була відзначена відомчими та державними нагородами.
Парасковія КІМАКОВИЧ: Це покликання всього життя
Найбільша частина мого трудового життя пов’язана з роботою на швидкій допомозі. Протягом багатьох років – майже пів століття працювала фельдшером Івано-Франківської станції швидкої допомоги: і на центральній станції, що знаходилась тоді на площі Міцкевича, і на підстанції на тодішній вулиці Чапаєва (тепер Січових стрільців). Працювала в 1-й спецбригаді – кардіологічній.
А стати медиком хотіла ще з дитинства. Я народилася у селі Радча Лисецького району Станіславської області у 1941 році в селянській родині, де крім мене ще було дві старші сестри. Після закінчення семирічної школи, натхненна прикладом старшої сестри, що обрала медицину, я в 1955 році вступила до Станіславського медичного училища на спеціальність фельдшера. Вийшло так, що сестра закінчила чи то курси, чи то школу медсестер при медінституті, я теж хотіла йти на такі курси. Але коли я закінчила семирічку, то їх уже закрили. Тому я вирішила поступати в медичне училище.
Довелося здавати аж шість «приймальних екзаменів» (так тоді вони називалися в екзаменаційному листі). Причому якщо з української мови був один усний екзамен – я його склала на п’ятірку, то з російської – аж три: письмовий і усний з російської мови і ще один з російської літератури. А ще був екзамен з математики і з… конституції срср. І хоча російська для мене була найскладніша, я всі екзамени успішно здала і поступила.
А коли при вступі в училище писала автобіографію, то треба було вказати, що нікого з сім’ї немає за границею і також немає засуджених (такі були часи і так вимагалося писати).
До того ж то були бідні часи. Місць в гуртожитку було дуже мало, то я жила на квартирі, як і більшість моїх однокурсників. Училище знаходилося тоді на вулиці Галицькій, шукали квартири десь поблизу. Багатоповерхівок на вулиці Набережній ще не було, просто невеликі хатки.
А додому у Радчу не раз я ходила пішки (то, напевно, кілометрів 10, а з Галицької і більше). У мене була товаришка з далекого району, їй не виходило часто їздити додому, то іноді ми на вихідні разом ходили до мене у гості.
Під час навчання ми намагалися добре вчитися, особливо з медичних предметів. Вчителі були вимогливі. Але ми знаходили час і разом відпочити, і спортом займатися. Я завжди любила співати, то і в училищі, і потім на роботі співала у хорі.
Після закінчення училища в 1958 році я розпочала свою трудову діяльність у фельдшерсько-акушерському пункті села Іваниківка. Прийшла така молода, одна на ФАП і одразу велике навантаження – було так, що і пологи приймала, і за діток відповідала. Старалася усім допомогти, була старанна, відповідальна – нас так вчили.
Потім працювала у військовому госпіталі Станіслава.
Але основне і найтриваліше місце роботи – Івано-Франківська станція швидкої допомоги, в останні роки – диспетчером.
Праця фельдшера швидкої дуже важлива і відповідальна. Це була не просто робота, а покликання усього життя.
Парасковія КІМАКОВИЧ, випускниця Станіславського медичного училища 1958 року.
