Наталія БУРАКОВСЬКА

"Медсестра – це професія милосердя і співчуття"

«Родина, родина – від батька до сина, від матері доні добро передам». Ця пісня Назарія Яремчука для багатьох з нас наповнена особливим змістом, бо саме від батька-матері ми отримуємо любов і добро, риси обличчя і риси характеру, погляди на життя і усвідомлення свого місця у суспільстві. Наталія Іванівна Бураковська, головна медсестра структурного підрозділу «Міська поліклініка № 1» КНП «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги» Івано-Франківської міської ради, цей перелік може доповнити вибором фаху. Бо саме завдяки мамі пішла в медицину. А згодом і її син Вадим вступив в медичний університет, вже працює стоматологом. Може, з часом і внучок («найбільше захоплення і найбільша радість») буде медиком, як тато, бабця, прабабця.

Пів століття мама Наталії Іванівни Ганна Григорівна Кульчицька відпрацювала сільським фельдшером у селі Кінчаки Галицького району. Туди її направили після Коломийського медичного училища, там вийшла заміж, народила дітей, стала своєю для сільських людей. ФАП (медпункт, казали тоді) знаходився у Кінчаках – віддаленому селі, майже на кордоні з Тернопільщиною. А фактично обслуговувала п’ять сіл: Старі Кінчаки, Кінчаки, Кремидів, Садки, Озерце, яке тоді ще було заселене.

– З дитинства моє життя пов’язане з медициною, – згадує пані Наталія. –  Медпункт, робота, виклики, люди – мені це таке близьке і знайоме. Завжди знала, що буду як мама, іншого для себе не уявляла.

Бувало так, що Ганна Григорівна брала за руку маленьку Наталю і йшла на інший край села на виклик. Від того відчуття, що «мамина робота була завжди перед очима». І у звуках теж.

– Інколи ту-ду-ду-ду вночі – у мами виклик, – продовжує спогади. – Ми навіть не реагували, бо знали: сніг, мороз, дощ – мама піднімається і йде. Чи кіньми за нею приїжджають. А скільки разів було, що роди приймала сама. І у медпункті я її бачила, і у школі: щеплення, манту. Її доктором, лікарем називали в селі.

Після восьмого класу Наталя Кульчицька вступила в Івано-Франківське медичне училище на спеціальність «Медична сестра». Була ще зовсім дитиною, 15 років. Зізнається, що спершу почувалася переляканою у великому місті, між незвичними після сільських просторів багатоповерхівками, серед великої кількості нових предметів і недитячих обов’язків. І з вдячністю згадує «другу маму» – класну керівничку Дарію Федорівну Слободян, яка опікувалася студентами упродовж трьох років.

Коли тепер, через багато-багато років, зустрічає Дарію Федорівну в поліклініці № 1, де працює головною медсестрою і куди її вчителька-наставник приходить до свого сімейного лікаря, завжди відчуває особливу вдячність за ту опіку, за любов, увагу, навіть за оте звертання «Наталочко», яке наче відмінусовує роки і повертає у юність. Бо закінчила училище у 1985 році – як жартує, напівкругла дата.

Наталя і ще двоє її однокурсниць за державним розподілом були направлені на Львівщину. Там у Брюховичах відкривався кардіологічний санаторій «Львів». Роки праці в санаторії кардіологічного профілю вважає корисними для здобуття досвіду, бо багато чому навчилася. Звідти отримала направлення на курси підвищення кваліфікації у Ялті, де провчилася пів року. Після повернення з Криму її призначили старшою медсестрою.

Але, як жартує, «любов привела назад в Івано-Франківськ». Вийшла заміж і переїхала до чоловіка. Влаштувалася на роботу в лікарню на Матейки, до складу якої тоді входило поліклінічне відділення.

– І до цього часу працюю в цьому закладі, – попри різні реорганізації (відокремлення поліклініки від лікарні, згодом перетворення у структурний підрозділ центру первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги) сприймає як один заклад і один, «свій» трудовий колектив.

В МП № 1 Наталія Бураковська 12 років пропрацювала дільничною медсестрою. Її район – вулиця Коновальця. Разом з дільничним лікарем ходили по квартирах, робили на дому щеплення, маніпуляції. Зазначає, що відчувала себе помічницею, правою рукою лікаря. Відтоді Наталія Іванівна має особливу любов до дільничної служби, «первинки». Хоча ось уже два десятиріччя як у 2000 році стала головною медсестрою поліклініки. Через десять років, у 2010-му, закінчила Львівський державний медичний коледж імені Андрея Крупинського за спеціальністю «Сестринська справа» і отримала диплом бакалавра.

Зараз її обов’язки значно ширші, відповідає не лише за первинку. Це і матеріальний облік, і підвищення кваліфікації медсестер, і санітарно-епідеміологічний режим. А те, що сама працювала дільничною медсестрою, вважає корисним, бо «це близьке», знає, які вимоги, що хочуть пацієнти і що хоче лікар від медичної сестри, які її завдання. Зізнається, що реформування первинної ланки охорони здоров’я не було легким, але одразу додає:

– Працювати стало набагато складніше, але і набагато цікавіше. Бо відбулися ті зміни, на які ми чекали багато років. Медична сестра тепер рахується фахівцем. Раніше залежала від лікаря, а зараз це молодший медичний спеціаліст, – наголошує на останньому слові. – Сімейна медсестра має свої функціональні обов’язки, завдання в процесі надання медичної допомоги, свою роль у поводженні з пацієнтом. Є більші можливості для вдосконалення, навчання.

Сама Наталія Бураковська у 2017-2018 роках була одним з шести регіональних тренерів міжнародного проєкту МОЗ та бюро ВООЗ «Неінфекційні захворювання: профілактика та зміцнення здоров’я в Україні». Пройшла навчання у Києві і проводила тренінги для медичних сестер первинної ланки Івано-Франківська, Коломийського і Косівського районів. Це були лекції-презентації щодо здорового способу життя, правильного харчування, профілактики тютюнопаління, ведення пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом. Навіть були теми про роботу в команді: як повинні працювати лікар і медична сестра первинки, оптимізація їх роботи, розподіл функцій між ними. Шкодує, що цей пілотний проєкт, який проходив в семи областях України, зараз не має продовження. А він спрямований на поліпшення благополуччя людей, на зниження захворюваності і смертності від серцево-судинних захворювань, має профілактичне значення.

Як головна медична сестра Наталія Бураковська переконана, що санітарно-освітня робота є важливою ланкою праці середнього медперсоналу, особливо сімейних медсестер. Адже перш ніж пацієнт потрапить на прийом до сімейного лікаря, з ним має попрацювати медична сестра.

– Вона має почути його, знати всю сім’ю, починаючи від дитяти і до людей похилого віку.

Наразі з прикрістю говорить про різницю в оплаті праці дільничних, сімейних медсестер і тих, хто працює з вузькими спеціалістами. Ніби в одному колективі, а у людей різна зарплата, різне стимулювання. І це негативно позначається на відносинах між людьми. Каже, хотілось би достойнішої заробітної плати і для вторинної ланки.

Коли в поліклініку приходять молоді працівники, Наталія Бураковська насамперед намагається прищепити їм відповідальність за свою роботу. Наголошує їм, що медична сестра – це перш за все професія милосердя, співчуття. Тому багато уваги приділяє медичній деонтології, етиці. Бо переконана: як навчаться одразу, так і працюватимуть.

А в позаробочий час Наталія Іванівна, відколи переїхали у власний будинок, захоплюється квітами, особливо трояндами. Якось їм підкинули собаку, вони підлікували її, зараз на радість усій родині і особливо чотирирічному онукові у вольєрі живе собаче сімейство. Переконуєшся, що слова про милосердя і співчуття не є просто гарними фразами. Бо діти, квіти і тварини відчувають доброту.

Галина Добош.