Марія ПОРОХ

 

"Все життя любила писати – цікавих людей багато довкола"

До десятого класу дівчинка з покутського містечка Заболотів на Снятинщині Марійка Порох вагалася, куди піти вчитися: на філолога чи вчителя англійської мови. Завжди була переконана у своїй «гуманітарній схильності». Згодом ота любов до слова таки проявила себе, але уже стала захопленням у час, вільний від роботи медичної сестри Косівської ЦРЛ і домашніх справ.

Перед закінченням школи дівчина змінила думку і вирішила піти в медичне училище. Хоча Коломия ближче до Заболотова, чула гарні відгуки саме про Івано-Франківське медучилище, та й знайомих в обласному центрі мала – це вплинуло на вибір місця навчання. Вдячна викладачам і за теоретичні знання, і за можливість на власні очі бачити різні патології і власними руками виконувати медсестринські маніпуляції. І навіть самій відчути себе в якості пацієнта.

– Після підшкірної ін’єкції в мене зробився абсцес, і я ніяк не могла зважитись, щоб піти його розкрити, – розповідає про випадок на занятті з хірургії у Ірини Владиславівни Свйонтек. – Але на практичному занятті я таки розповіла викладачці про свою проблему. Вона розказала студентам про те, що абсцес може дати серйозні наслідки, підтримала мене і тут же сказала лягати на операційну кушетку. Я так довіряла Ірині Владиславівні, що в мене враз кудись зник страх. Після мініоперації я щоденно ходила на перев’язки і старанно дотримувалась порад свого хірурга.

Через 45 років Марія Порох описала цей епізод, підготувавши для журналу «Гражда» (виходить у Львові) розповідь про свою викладачку хірургії, а водночас відому майстриню, авторку книг про гуцульську і покутську вишивку. На жаль, Ірина Владиславівна не змогла прочитати цей нарис, бо, як повідомив редактор журналу Олександр Масляник, саме 7 березня 2018 року, коли редакція отримала матеріал, Ірина Свйонтек відійшла у засвіти.

Висловлюючи їй вдячність від імені 6-ої медсестринської групи Івано-Франківського медичного училища № 1 (43 випуск, 1974 рік), авторка допису ніби передавала земний уклін усім викладачам, які щедро ділилися знаннями і досвідом, любов’ю до свого фаху і небайдужістю до майбутнього України.

– У моїй пам’яті назавжди залишились світлі і теплі спогади про училище, про нашу групу з 29 студентів (27 дівчат, два хлопці) з різних міст і сіл, –  розповідає Марія Юріївна. – І, звичайно, високопрофесійний педагогічний колектив училища: Г.Г.Гавриш (родом з Косова) – лікар-дерматолог, директор училища майже 25 років, до 1983-го, завучка Н.І.Миргородська, викладачі терапії В.А.Касьянова, фармакології К.Ю.Якубів, хірургії І.В.Свйонтек, анатомії Є.М.Богославець, ЛОР С.В.Баран, неврології Л.М.Наконечна, основ філософських знань П.В.Надрага, очних хвороб Є.Г.Казанцева, шкірних хвороб Н.Д.Пітулей, інфекційних хвороб Т.А.Онищук, військової підготовки М.М.Коваль, фізичного виховання М.В.Ільків та інші. Вони, працюючи в лікарнях Івано-Франківська, викладали в нас відповідні предмети і свої професійні знання намагалися якнайповніше передати студентам.

Окреме подячне слово про класну керівничку, куратора Віру Андріївну Касьянову. За словами Марії Порох, вона була мудра і добра, толерантна і справедлива. Поважаючи студентів, ніколи не кричала, не підвищувала голосу, проте навіть її тихе зауваження викликало сором і відчуття провини. Ніколи не була байдужою до долі своїх вихованців, раділа і переживала за них. Її увагою не були обділені слабші в навчанні. Збирала сильніших студентів і наказувала всім допомагати слабшим.

– Завжди згадую її слова: «Марійко, ти йдеш в першій четвірці. Але здаєш четвертою, щоб здали попередні. Ти зрозуміла, що їм необхідна підказка?», –  наводить пані Марія такий приклад. – Так в кожній четвірці Віра Андріївна призначала сильнішого, і тому сесії всі закінчували успішно.

Згадує також уроки анатомії, які вела Євдокія Миколаївна Богославець.

– Серед нас було декілька студентів, які боялися скелетів. Але оскільки на урок треба було по черзі заносити з підвалу в авдиторію скелет людини, то доводилось умовляти інших студентів, щоб це зробили. Але Євдокія Миколаївна брала все під контроль, «вираховувала», хто ж ці «боягузи», і наголошувала: «Обрали шлях медика, то до всього звикайте і навчайтесь. В медицині легкого нема нічого». До закінчення училища страх перед скелетом вдалось подолати всім.

І навіть такий предмет як основи бібліотекознавства, який вивчали тільки один семестр і вже не згадає ім’я викладача, виявився потрібним: навчив бережно ставитися до книжки, вміти реставрувати її, виділяти основне при читанні, підбирати літературу з певної теми.

А з позанавчального часу яскравими спогадами залишилися поїздка в Білорусію, збір фруктів під час канікул у Джанкої, де не лише працювали, але й гарно проводили вільний час, їздили на екскурсії в Сімферополь, Севастополь, Алушту, Алупку, Ялту.

– Віра Андріївна говорила мені, що з мене був би добрий терапевт, і тому наказувала після закінчення училища вступати в медінститут, – Марія Порох знову згадує класну керівничку. – Але я уявляла себе дитячим лікарем. Подала документи в Київський медичний інститут, не пройшла за конкурсом –  і більше спроб не робила, треба було працювати, заробляти на життя, щоб утримувати не лише себе, а й допомогти мамі.

А от перше робоче місце після закінчення училища і направлення в Косівський район таки було пов’язане з педіатрією – патронажна медсестра дитячої лікарні. Через п’ять років обставини склалися так, що пішла старшою медсестрою дитячого садка «Сонечко» у Косові, хоча з патронажу її не хотіли відпускати. У 1985 році повернулася в Косівську центральну районну лікарню, але уже медсестрою фізіотерапевтичного відділення, 15 років була старшою медсестрою цього відділення. Вважає, що в медицині кожна робота і кожний структурний підрозділ є важливими.

– Це додатковий відділ, необхідний для реабілітації, – розповідає про фізіотерапію. – Тут масажі, фізпроцедури, все, що доповнює терапевтичне лікування захворювань. Свою роботу я любила, навчала молодих. На базі нашого відділення проходили курси з фізіотерапії медсестри з різних амбулаторій. Старалася показати їм якнайбільше.

Старшою медсестрою відділення Марія Порох стала у 1991 році. Становлення незалежності України відчувалося навіть у тому, що діловодство переводилося на українську мову. Саме Марія Юріївна (проявилася «гуманітарна схильність», любов до філології) перекладала з російської на українську інструкції з техніки безпеки, з експлуатації апаратури, реферати на різну медичну тематику. І це не лише для свого відділення, а й перші інструкції українською мовою для усієї лікарні.

Увесь час роботи в ЦРЛ Марія Порох була профгрупоргом. Член Косівської районної організації «Просвіта». В останні роки долучилася до роботи Клубу інтелігенції імені Ігоря Пелипейка, який діє при районній бібліотеці. На зібраннях говорять про визначних людей Гуцульщини і України, проводиться презентація книг, виставки творчих доробків косівських майстрів. З просвітянами і членкинями Союзу українок їздили з концертами в Уторопи на батьківщину Тараса Мельничука, в Тюдів, брали участь в різних фестивалях і дійствах.

Про такі заходи Марія Порох згодом розповідала в періодичній пресі, ще й ілюструвала власними світлинами, бо здавна захоплюється фотографією. Пише також відгуки на прочитані книги. Та найбільше в її творчому доробку статей в періодичній пресі про відомих людей Гуцульщини. Друкуватись почала з 1972 року в газетах «Прикарпатська правда» та «Радянська Гуцульщина» (м. Косів). А згодом цей перелік значно розширився – від прикарпатських обласних і районних газет («Галичина», «Гуцульський край», «Галицький кореспондент») до освітянських («Слово Просвіти» м. Київ, «Галицька Просвіта» м. Івано-Франківськ), до періодичних видань Буковини, Тернопільщини, Рівненщини і до заокеанських газет «Свобода» та «Час і події», а також журналів «Гуцули і Гуцульщина», «Народне мистецтво», «Гражда», «Перевал», «Золота пектораль», «Німчич», збірки «Серця білих янголів».

Писала ще в училищі, але особливо активно взялася за перо останні чотири-п’ять років. Коли за рік 15-20 публікацій – це достатньо вагома цифра.

– І робота, і Майдан, і сімейні обставини – все щось дає поштовх до писання, – зазначає Марія Порох. – Все життя любила писати, цікавих людей багато довкола.

Серед цих публікацій є і розповіді про колег-медиків. Приміром, про кваліфікованого педіатра Валентину Вадимівну Дяк, яка два десятки років очолює дитяче відділення у Косові. Чи про Оксану Михайлівну Шкромиду, лікаря-невропатолога, яка більш як пів століття відпрацювала в Косівській ЦРЛ. Була також розповідь про тих, хто медичну працю поєднує з творчістю, пише вірші. Це Стефанія Біла, Олександра Басиста-Кіт (Олеся Долянська), Ольга Медвідь-Кундюк, у творах яких оспівується любов до матері, до Батьківщини, до рідного краю, відчуття гордості за причетність до найповажнішої у світі професії медика. А доньку лікаря дитячого відділу інтенсивної терапії Галини Литвиненко-Бричкової Вікторію Абу-Кадум доля закинула в далеку мусульманську країну Йорданію, її поетичну збірку «Птахом перелітним» українською мовою видано в Йорданії за сприяння Міністерства закордонних справ України та підтримки Посольства України – про це теж Марія Порох розповіла землякам. Як і про свою викладачку хірургії в Івано-Франківському медичному училищі Ірину Свйонтек, яка упродовж 47 років збирала і опрацьовувала матеріали про українську вишивку, видала кілька фотоальбомів, сама була членом Національної спілки майстрів народного мистецтва.

Марія Юріївна Порох тішиться, що і її діти дотичні до світу творчості і мистецтва. Син Юрій є майстром з обробки шкіри, працює в Косівському інституті декоративно-прикладного мистецтва, невістка – молода художниця і фотомитець Наталя Юрова, учасниця багатьох виставок і конкурсів. Обоє закохані в мистецтво, в Карпати, куди часто вирушають за натхненням і позитивною енергетикою.

Відколи народився довгоочікуваний внучок Іллюша, Марія Юріївна почала складати маленькі віршики про нього. Сфотографує дитину, підпише два-три рядки – буде пам’ять. А для тих, про кого писала вона у різних виданнях, її розповіді теж стануть гарною пам’яттю.

Галина Добош.

Наша адреса

Тел/факс: (0342) 75-32-58
Відділення післядипломної освіти
Тел: (0342)528004
 

 

Для студентів

Moodle

Корисні посилання

ZNO

vfpo

Copyright © 2023 Комунальний заклад фахової передвищої освіти "Івано-Франківський медичний фаховий коледж" Івано-Франківської обласної ради/ м. Івано-Франківськ, вул. Гетьмана Мазепи 165