Надія ВОВК

 

"Ми як на війні – постійно в бойовій готовності"

Чотири місяці не бачити маленького онука – це був один з найважчих моментів під час пандемії коронавірусу для Надії Зіновіївни Вовк, старшої медичної сестри відділення невідкладної екстреної медичної допомоги КНП «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради». З донечкою, яка працює логопедом, спілкувалися тільки у телефонному режимі, по вайберу, а так бракувало живого спілкування, спільних прогулянок з візочком. Про особисті захоплення – виїзди на природу чи читання книг тоді і не йшлося. На них і у звичайному, «доковідному» житті не завжди був час.

А тут пандемія, ЦМКЛ – спеціалізована лікарня з перших днів карантину, відділення, через яке проходили найважчі випадки COVID-19.

– Ми як на війні – перша лінія, постійно в бойовій готовності, – каже Надія Зіновіївна про роботу свого відділення і п’ятнадцяти «дівчат», за яких відповідає.

І оце визначення сприймається як «передова на фронті». З початком карантину в ЦМКЛ розділили потоки пацієнтів, поліклінічне відділення перепрофілювали на ургентне («все, що не ковід»). У їхньому ж відділенні всі пацієнти з підозрою на COVID-19, з температурою, пневмоніями.

– Ми працюємо як космонавти – в захисних костюмах, в респіраторах, у всьому повністю, – розповідає про працю в «бойових» умовах. – Важко, звичайно, але це безпека пацієнтів і наша власна. Якщо ще й врахувати, що літо було спекотним, можна уявити, як почувалися. Монета на дві сторони – захист, але і паришся в тому.

Пригадує, як прийшли місцеві журналісти знімати сюжет для телебачення. Одягли їх повністю у захисну форму – від маски до костюмів. Поки знімали репортаж («якусь годину, не зміну»), ледь перенесли навантаження у тій формі. Журналісти запитували: «Як це витримуєте?». «Отак і витримуємо», – почули у відповідь.

Було кілька колег, які захворіли під час карантину, але, дякувати Богу, обійшлося без втрат. Всі повернулися до роботи.

– Щоб ви розуміли, все залежить від людей, від сприйняття, від життєвої позиції, від самої людини, – розмірковує Надія Вовк. – Я можу з гордістю сказати, що у мене жодна медсестра з мого відділення не звільнилася, жодна не взяла відпустку за свій рахунок. Хіба що кілька захворіло. У двох було підтверджено ПЛР, у однієї ні, але теж мала пневмонію. Дівчата лежали в стаціонарі, побули на лікарняному, вийшли і стали до роботи. Бо вони розуміють ситуацію. Можна розрахуватися, можна піти у відпустку. Але хіба хтось може бути застрахований від хвороби? І до кого тоді звертатися за медичною допомогою? Хтось же мусить лікувати пацієнтів.

А слова про «першу лінію» стосуються не лише часу пандемії коронавірусу. Бо таке вже у них відділення – невідкладної допомоги. Мають цілодобову ургенцію, сюди привозять пацієнтів з інфарктами, інсультами, гострими станами, пневмоніями, пораненнями. Тут планових пацієнтів не буває, тільки ургентні.

Колись у Франківську була ідея створити окрему ургентну лікарню. ЦМКЛ такою фактично і є. Бо тільки хірургія чергує через добу, а кардіологіа, терапія, урологія, неврологія, відділення анестезіології та інтенсивної терапії, малоінвазивних втручань потребують «постійної готовності».

– У нас немає так, щоб не було пацієнтів, – стверджує Надія Вовк. – На кожній ургенції не можеш передбачити, що буде. Кожна ургенція – це щось нове.

І наголошує, що це покладає особливу відповідальність на працівниць. Якщо у інших відділах є медсестра маніпуляційна, перев’язувальна, постова медсестра, то у відділенні невідкладної допомоги (раніше приймальне відділення) медсестра універсальна. Вона повинна вміти все: асистування доктору під час пункцій, перев’язок, невеликих операцій, які тут можуть проводитися, кардіограми, забір крові, крапельниці, катетеризація – будь-що.

Старша медсестра відділення сама все знає і вміє, бо як тоді щось з підлеглих вимагати? Хоча сама спочатку не задумувалась про медицину і вчитися пішла не після школи. Працювала медичним реєстратором в ЦМКЛ, ніби побачила медицину зсередини, сподобалося. До того ж лікарі – і чоловік, і свекруха. Чому б не вчитись самій?

Спробувала, здала екзамени в Івано-Франківське медичне училище, пройшла на державне навчання. На той час донечці було три рочки, а їй 23. На курсі були і старші дівчата, але різниця (власне, у віці) не відчувалася. Та і зовні худенька студентка мало чим відрізнялася від випускниць школи. Згадує про це спокійно, наче це зовсім нескладно – поєднувати стаціонарне навчання з вихованням донечки, домашніми обов’язками, та ще й працювала санітаркою на півставки по ночах.

– Роботу знаю не тільки медсестри, а починаючи від ганчірки, від прибирання, від догляду за пацієнтами і закінчуючи всім решта, – каже про користь такої паралельної науки і праці.

Її улюбленими предметами в училищі були анатомія («коли ти не знаєш анатомії, ти не розумієш, про що йдеться») і фармакологія («без неї нема що в медицині робити»). Щиро зізнається, коли вчилася, іноді закрадалася думка: навіщо так багато різних предметів? Тепер, з видноколу прожитих років і досвіду власної праці, розуміє: все це потрібне.

– Училище не може дати за короткий період геть усе, бо йдемо в різні відділення і заклади, де своя специфіка, робота з чистої сторінки. Це як в чужій хаті – коли приходиш і не знаєш де що лежить, – Надія Вовк розмірковує про підготовку і самопідготовку фахівців. – Наш франківський коледж дає об’ємні знання, не суто по книжці. Людина повинна не зазубрити, а розуміти. Коли приходить певний момент, це в голові спливає. І тоді згадаєш, чому тебе вчили і наскільки все важливе. Особливо, якщо це амбулаторія чи школа, де буває так, що медсестра одна і лікаря нема. І поки приїде швидка чи добіжить лікар, треба щось зробити. Банальний приклад – кровотеча. Коли знати де перетиснути судину, щоб її зупинити – це рятує життя. Те саме при переломі, чи вдавився хтось, чи алергічна реакція – там відлік йде на лічені хвилини. Медсестра повинна вміти надати долікарську допомогу, яка допоможе втримати життя в пацієнті.

Тому переконана, що без знань медсестра не буде на своєму місці. Коли у відділення приходять на роботу новенькі, їх доучують, вони стажуються. Як керівник Надія Зіновіївна вважає, що повинна бути дисципліна, але не визнає крики, «тримання в страху» методами керування. Мовляв, «зараз не 50-і роки чи 70-і».

– Якщо щось не знають, то я їм кажу: ви мене запитайте десять разів і я десять разів покажу, поясню, підкажу, зроблю разом з вами, ніж ви маєте зробити неправильно, – це вже міркування про роботу старшої медсестри. – І коли бачать, що щось не вийшло, вони знають, що треба йти до мене і я покажу. Бо я не маю права від них вимагати те, що не вміла б сама. Раз вони це роблять, то і я це знаю, я повинна вміти, навчити. І контролювати. І допомагати.

Про своїх дівчат запевняє, що «всі красуні, розумниці, добре працюють». І що дуже важливо – дружні. Одна одній допомагають, виручають. Якщо є проблеми – вирішують колегіально.

Свою роботу Надія Зіновіївна Вовк вважає складною, але цікавою. Коли важкий пацієнт завдяки злагодженій роботі команди лікарів, сестер, спеціалістів приходить до себе, коли врятоване ще одне життя – від цього найбільше задоволення.

Галина Добош.

Наша адреса

Тел/факс: (0342) 75-32-58
Відділення післядипломної освіти
Тел: (0342)528004
 

 

Для студентів

Moodle

Корисні посилання

ZNO

vfpo

Copyright © 2023 Комунальний заклад фахової передвищої освіти "Івано-Франківський медичний фаховий коледж" Івано-Франківської обласної ради/ м. Івано-Франківськ, вул. Гетьмана Мазепи 165